Закону від 9 жовтня 1990 року передбачала ліквідацію громадського об'єднання за рішенням з'їзду, конференції, навіть не пленуму. Цього відносно КПРС не було прийнято.
Констатуючи судовий порядок і підстави ліквідації громадського об'єднання (частина 1 статті 22), Рішення Конституційного Суду ігнорує положення частини 4 статті 22 Закону про ліквідацію загальносоюзних і міжреспубліканських громадських об'єднань за рішенням Верховного Суду СРСР за поданням Генерального прокурора СРСР, Міністерства юстиції СРСР і т. ін.
10. Висновок про "неодноразовість застосування" і "підтвердження чинності та дії" зазначених указів Постановою Президії Верховної Ради України від 14 травня 1993 року "Про Укази Президії Верховної Ради України від 26 і 30 серпня 1991 року "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України", "Про заборону діяльності Компартії України" не ґрунтується на положеннях цієї постанови. Навпаки, висновок має бути протилежним: оскільки Постановою визнано неможливим без рішення суду визнавати колишніх членів КПРС причетними до державного перевороту 19-21 серпня і зазнавати будь-яких обмежень через свою колишню належність до КПРС та врегульовано можливість утворювати партійні організації громадянами України, які поділяють комуністичні ідеї, то заборона діяльності Компартії України фактично втратила чинність. Наведене є гарантією дотримання конституційних положень, що забезпечують права і свободи громадян.
На користь цього свідчить повторна реєстрація Компартії України 5 жовтня 1993 року (статут затверджено I з'їздом Компартії України 19 липня 1993 року), як політичної партії, що "вважає себе наступницею ідей і традицій Комуністичної партії України, яка діяла до заборони в серпні 1991 року". Відповідно до пункту 21 нового статуту з комуністичними організаціями держав, що утворилися в межах колишнього СРСР, інших зарубіжних країн..., Компартія України взаємодіє на основі ідейної єдності та інтернаціональної солідарності, рівноправ'я та партнерства..., може вступати в міжнародні спілки політичних партій".
Посилання у Рішенні на підтвердження Міністерством юстиції України чинності зазначених указів є довільним трактуванням змісту його листа про те, що укази "на даний час не визнані такими, що втратили чинність", оскільки відсутній перелік актів, які фактично втратили чинність.
У Рішенні Конституційного Суду для підтвердження нормативності указів неодноразово використовуються посилання на їх положення щодо звільнення працівників за їх власним бажанням або переведенням на інше підприємство; заборону проведення фінансових операцій з майном та коштами; взяття під охорону і забезпечення збереження майна і документів тощо.
Наведені положення указів не можуть слугувати юридичним обґрунтуванням їх неконституційності, оскільки на час видання даних указів Президія Верховної Ради України мала повноваження вносити зміни і доповнення в чинні законодавчі акти (стаття 106 Конституції 1978 року), а припинення діяльності Компартії України вимагало вжити заходів по збереженню майна, працевлаштуванню. Цей обов'язок випливав із статті 4 Конституції.
Безпідставним є твердження у Рішенні Конституційного Суду про реєстрацію Компартії України 22 липня 1991 року "як новоствореної політичної партії", "самостійної політичної організації", а також що вона "не є правонаступником...". Насамперед у свідоцтві про реєстрацію не міститься визначення партії як "новоствореної". По-друге, як уже зазначалося, 22 липня 1991 року було зареєстровано Статут Компартії України, прийнятий 14 грудня 1990 року. Це відповідало вимозі пункту Постанови Верховної Ради СРСР "Про введення в дію Закону СРСР "Про громадські об'єднання" від 9 жовтня 1990 року щодо поширення положень Закону про реєстрацію статутів" на статути громадських об'єднань, створених до введення в дію цього Закону" і що при цьому правило частини другої статті 11 про подання статуту на реєстрацію у місячний строк з дня його прийняття не застосовується.
До самого моменту видання зазначених указів Компартія України залишалась складовою частиною КПРС і в самостійну політичну партію відповідно до вимог частини третьої статті 8 Закону (скликанням установчого з'їзду, конференції) не оформилася. Вона була самостійною лише як структура системи КПРС у тих межах, які визначав Статут КПРС, і виконувала рішення її керівництва.
Щодо наступництва, то воно визначається наведеними положеннями статутів Комуністичної партії України зразка 1990 та 1993 років.
По суті із усіх вимог, які ставляться перед громадською організацією при реєстрації статуту, найважливішим є питання відносно політичного характеру і основних цілей об'єднання, оскільки у тому разі, коли статут суперечить положенням статей 3 (цілі створення та діяльності громадських об'єднань), 4 (принципи створення і діяльності) чи 10 (статут громадського об'єднання) названого Закону, в реєстрації статуту громадського об'єднання може бути відмовлено.
Висновок у Рішенні про те, що Компартія України та КПРС не були політичними партіями, є некоректним: якщо стати на цю позицію, то в такому разі Компартію України треба вважати структурою, що здійснювала функцію держави, а отже Президія Верховної Ради України мала право ліквідувати її.
11. Не є аргументом неконституційності указів посилання на вирішення ними питань майнового характеру, оскільки це питання знайшло остаточне врегулювання у згадуваному Законі про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність. Отже, в цій частині укази є нечинними і відповідно до вимог статті 150 Конституції України не можуть розглядатися Судом на предмет конституційності. В даному випадку припинення права власності здійснено шляхом законодавчого врегулювання відносин власності.
12. Судом не здійснено нормативно-правового аналізу правової природи кожного із зазначених указів і конкретних їх пунктів, тим самим порушено основний принцип діяльності Суду - повноти і всебічності розгляду справи та обґрунтованості прийнятих рішень. Суд вийшов за межі предмета дослідження і визнав неконституційними укази щодо вирішення долі майна Компартії України, незважаючи на належність частини його державі і на те, що органи Компартії України на момент видання указів фактично володіли ним, користувалися і розпоряджалися.
Більше того, у Рішенні мають місце суперечності між мотивувальною і резолютивною частинами: стверджуючи про нерозповсюдження правових наслідків визнання неконституційності указів стосовно оберненого на державну власність майна КПРС та структури цієї партії, що діяла в Україні до 22 липня 1991 року, Суд не зробив такого висновку в резолютивній частині Рішення. Отже, укази визнано неконституційними повністю, в тому числі й щодо долі майна Компартії України, КПРС та держави.
Не дано оцінки висновку професора М.П. Орзіха про здійснення Президією Верховної Ради функції контролю за додержанням Конституції і про відповідність указів від 26 серпня та 28 серпня 1991 року положенням пунктів 3 та 6 статті 106 Конституції Української РСР 1978 ( 888-09 ) року та необхідність визначати природу указів на основі чинного у період їх видання законодавства, передусім Конституції Української РСР, можливість вирішення питання щодо майна партії або її окремих організацій лише судовим рішенням (у кримінальному процесі або в окремому цивільному провадженні), а також висновку професора М.І. Панова про те, що оскільки укази Президії Верховної Ради УРСР від 26, 28 і 30 серпня 1991 року не були винесені на розгляд Верховної Ради і не були затверджені нею, то вони не можуть бути визнані такими, що мають юридичну силу.
13. Відсутність у Рішенні наведення змісту аргументації висновку комісійної експертизи стосовно нормативності пункту 1 Указу Президії Верховної Ради України "Про заборону діяльності Компартії України" не додає йому обґрунтованості.
На мою думку, найсуттєвішим недоліком зазначеного висновку є те, що він не є юридично обґрунтованим. Про нормативність зазначеного пункту 1 свідчить, як вважають експерти те, що "в пункті 1 цього Указу не зазначаються будь-які основні дані про Компартію України: час реєстрації, статут, керівництво, кількісний склад, програма суспільного розвитку тощо".
Проте, починаючи з Указу "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України" ( 1435-12 ) абсолютно чітко було вказано, що йдеться про припинення діяльності саме Компартії України і у зв'язку з обставинами, пов'язаними з державним переворотом 19-20 серпня 1991 року. Іншої партії, яка була причетна до вказаних подій, не існувало.
14. Виходячи з наведеного, конституційне подання у справі належало закрити на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.
В.Скомороха {Окрему думку опубліковано у Віснику Конституційного Суду України № 5/2021, стор. 165}