Закону передбачає легалізацію (реєстрацію) Міністерством юстиції України та його територіальними органами профспілок відповідно до їх статусу (частина друга). Легалізуючий орган проводить перевірку на відповідність статусу, визначеного статтею 11 цього Закону, вносить організацію в Реєстр об'єднань громадян та видає посвідчення встановленого зразка (частина п'ята); у разі невідповідності поданих документів профспілок, їх об'єднань зазначеному статусу легалізуючий орган відмовляє в реєстрації (частина шоста). Тим часом частина четверта статті 3 Закону позбавляє права використовувати у своєму найменуванні визначення "профспілка" або похідних від нього будь-яку організацію, яка не пройшла легалізації відповідно до статті 16, оскільки нелегалізовані профспілки за змістом названої частини розглядаються як такі, що перебувають поза цим Законом (не "діють на підставі цього Закону"). А частина перша статті 13 проголошує: "Держава забезпечує реалізацію права громадян на об'єднання у професійні спілки та додержання прав та інтересів профспілок, легалізованих у порядку, передбаченому цим Законом" (власне, його статтею 16).
Таким чином, реєстрація за встановленим статтею 16 Закону порядком, якщо формально і не є стадією утворення профспілки, то фактично зводиться до попереднього дозволу на її діяльність. Адже дозвіл на діяльність як профспілки така організація отримує лише після реєстрації, що в принципі рівнозначне вимозі про попередній дозвіл. Це є обмеженням передбаченого частиною третьою статті 36 Конституції України права громадян на утворення профспілок без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статті 16 Закону в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов'язують початок діяльності створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників організації як профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки, не відповідають частині третій статті 36 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
3.3. Статтею 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року ( 995_042 ), як і статтею 11 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року ( 995_004 ), що є частиною національного законодавства України, гарантується право людини на свободу об'єднання, зокрема, право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення зазначеного права не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ратифікувавши 11 серпня 1956 року Конвенцію Міжнародної організації праці 1948 року про свободу асоціації і захист права на організацію (N 87) ( 993_125 ), Україна взяла на себе обов'язок ужити необхідних заходів щодо гарантування трудящим вільного здійснення права на організацію (профспілку), що визначені у її статтях 1, 2, 7, 8, 10, 11. Так, Конвенцією закріплено: право працівників створювати за своїм вибором організації без попереднього дозволу, а також вступати в такі організації за єдиної умови підпорядкування статутам останніх (стаття 2); право організації працівників вільно організовувати свою діяльність (стаття 3); набуття статусу юридичної особи не може бути підкорено умовам, що перешкоджають застосуванню статей 2, 3 (стаття 7); національне законодавство держав-учасниць не може порушувати гарантії, передбачені цією Конвенцією.
Суть цих положень міжнародних договорів відображена в тексті Конституції України, зокрема у статтях 36, 37, які містять подібні гарантії та застереження щодо реалізації громадянами права на свободу об'єднання, в тому числі у профспілки.
Ураховуючи, що окремі положення Закону визнані неконституційними, оскільки порушують право громадян на свободу об'єднання, Конституційний Суд України констатує, що в цій частині вимоги Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та Конвенції Міжнародної організації праці про свободу асоціації і захист права на організацію не дістали в ньому належного відображення.
4. Стаття 8 Закону передбачає, що з метою виконання своїх статутних завдань профспілки мають право на добровільних засадах створювати об'єднання (асоціації, ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевими, територіальними або іншими ознаками, а також входити до складу об'єднань та вільно виходити з них (частина перша). Частина четверта цієї статті передбачає, що статус об'єднань профспілок визначається за статусом членів, яких вони об'єднують, з урахуванням вимог статті 11 цього Закону.
Тобто зміст положення статті 8, яке оспорюється, визначається диспозиціями, що містяться у статтях 11, 16 Закону, і не має самостійного значення в контексті визнаних неконституційними положень цих статей, тому посилання суб'єкта права на конституційне подання стосовно порушення приписів статей 22, 36 Конституції України ( 254к/96-ВР ) положеннями статті 8 Закону щодо об'єднань профспілок є необгрунтованим.
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України
вирішив:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 11 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ), якими обмежується право громадян на свободу об'єднання:
1.1. положення, що унеможливлює створення самостійної профспілки на окремому підприємстві, в установі або організації без дотримання умов, передбачених частиною другою, відповідно до яких статус місцевих мають лише профспілки, "до складу яких входять не менше трьох первинних організацій... чи об'єднують не менше 9 членів профспілки, які працюють на різних підприємствах, в установах або організаціях";
1.2. положення, згідно з якими встановлюється кількісний критерій - "більшість" - для об'єднання у профспілці відповідного статусу членів профспілки, які працюють за даною професією, фахом в області, містах Києві та Севастополі (частина третя) та які працюють за даною професією чи фахом в Україні (пункт 3 частини п'ятої);
1.3. положення, що встановлює мінімальну кількість - "не менше третини" - для об'єднання у профспілці з всеукраїнським статусом членів профспілок галузі або членів профспілки певного фаху, професії (пункт 2 частини п'ятої).
2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов'язують початок діяльності створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників організації як профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки.
3. Визнати такими, що відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є конституційними), положення статей 8, 11, 16 (крім тих положень статей 11, 16, що визнані неконституційними) Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ).
4. Положення статей 11, 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
5. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ