Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) визначає коло непрацездатних членів сім'ї. Ними вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років; в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - у разі відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.
Аналогічного змісту є стаття 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", де зазначається, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти, військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які перебували на їх утриманні. Відповідно до зазначеної статті незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Згідно з пунктом 2 статті 10 Закону України ( 3551-12 ) "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII (з наступними змінами) до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб належать: утриманці загиблого або ті, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Не встановлено єдиних критеріїв чи поосібного переліку членів сім'ї міжнародно-правовими актами. Так, відповідно до статті 16 Загальної декларації прав людини ( 995_015 ) (прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, резолюція N 217 А/III/), пункту 2 статті 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (995_043 ) (прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, резолюція N 2200 А/XXI/, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1973 року N 2148-VIII ) ( 2148-08 ) за чоловіками і жінками, які досягли шлюбного віку, визнається право на одруження і право засновувати сім'ю.
4. Що стосується поняття "член сім'ї", який проживає з працівником міліції, тобто суб'єктом права на пільги щодо безоплатного забезпечення житлом з опаленням і освітленням за встановленими нормами, а також на користування іншими пільгами, передбаченими законодавством для тих, хто живе і працює у сільській місцевості та в селищах міського типу, то вирішальне значення для його розуміння має з'ясування місця і часу проживання того чи іншого члена сім'ї.
У частині другій статті 24 Конституції України зазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками, у тому числі й за місцем проживання особи. Поняття "привілеї" і "пільги" не є тотожними, тому надання пільг члену сім'ї, який проживає разом з працівником міліції у сільській місцевості та в селищах міського типу, не суперечить зазначеним конституційним положенням. Частина перша статті 33 Конституції України гарантує кожному вільний вибір місця проживання, що не пов'язується з наявністю прописки особи для набуття права на пільги, передбачені частиною п'ятою статті 22 Закону України "Про міліцію".
У статті 17 Цивільного кодексу Української РСР місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає, а місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п'ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, - місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.