Конституції України проголосила Україну демократичною, соціальною, правовою державою. Соціальна держава повинна забезпечувати розвиток та підтримку членів суспільства, громадських інститутів, у тому числі через цільове спрямування видатків "на загальносуспільні потреби" (частина друга статті 95 Конституції України).
Обов'язком правової держави є, зокрема, невтручання як у реалізацію громадянами права на свободу об'єднання, так і в діяльність самого об'єднання, "за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей" (частина перша статті 36 Конституції України). Тим самим Конституція України встановила межі втручання держави в реалізацію права громадян на свободу об'єднання. Пункт 11 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами визначаються "засади утворення і діяльності... об'єднань громадян". Інші (що не є найбільш загальними) питання реалізації права на свободу об'єднання в громадянському суспільстві не підлягають державному регулюванню і мають вирішуватися на вільний розсуд його членів.
3. Абзац четвертий статті 2 Закону містить формулювання: "Український національний комітет молодіжних організацій - спілка, що об'єднує більшість легалізованих всеукраїнських молодіжних та дитячих організацій, а також обласних, Автономної Республіки Крим, київських та севастопольських міських об'єднань молодіжних та дитячих громадських організацій".
Конституційний Суд України вважає, що це положення Закону, яким визначено конкретну спілку, що об'єднує більшість молодіжних та дитячих громадських організацій, порушує конституційний принцип багатоманітності суспільного життя, оскільки закріплює виключний монопольний статус однієї зі спілок відповідних об'єднань громадян.
Крім того, законодавче передбачення об'єднання більшості легалізованих молодіжних та дитячих громадських організацій не відповідає конституційному положенню про свободу об'єднання. Фактичне об'єднання більшості таких організацій можливе, але має відбуватися поза державним регулюванням виключно на підставі реалізації громадянами права на свободу об'єднання, тобто на основі вільного волевиявлення членів цих громадських організацій.
Тому положення абзацу четвертого статті 2 Закону, що передбачає об'єднання більшості легалізованих молодіжних та дитячих громадських організацій у конкретно визначену спілку, має бути визнане неконституційним.
4. Частиною другою статті 6 Закону визначено. "Молодіжний рух в Україні координується Українським національним комітетом молодіжних організацій, який є незалежною неурядовою організацією і має статус всеукраїнської спілки молодіжних та дитячих громадських організацій".
Тим самим держава визначила УНКМО координатором молодіжного руху в Україні і встановила статутні цілі цього об'єднання громадян (спілки таких об'єднань), що не лише суперечить принципу багатоманітності суспільного життя, а й порушує право на свободу об'єднання, зокрема можливість вільного визначення учасниками об'єднань громадян правомірних цілей їх утворення та способів діяльності відповідно до частини першої статті 36 Конституції України.
Тому положення частини другої статті 6 Закону, яким Український національний комітет молодіжних організацій державою визначений як координатор молодіжного руху в Україні: "Молодіжний рух в Україні координується Українським національним комітетом молодіжних організацій...", - має бути визнане таким, що не відповідає Конституції України.
5. Частиною другою статті 10 Закону передбачено: "Фінансова підтримка діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій здійснюється через відповідні органи виконавчої влади, що працюють з молоддю, органи місцевого самоврядування та спілку всеукраїнських молодіжних громадських організацій".
Це положення має безпосередній зв'язок з нормою частини першої цієї ж статті, де визначається така спілка. У ній зазначено: "Верховна Рада України при затвердженні Державного бюджету України передбачає в ньому окремим рядком видатки на підтримку спілки, членами якої є більшість зареєстрованих всеукраїнських молодіжних та дитячих громадських організацій, а також обласних, Автономної Республіки Крим, київських та севастопольських міських спілок молодіжних та дитячих громадських організацій, діяльність якої спрямовується на забезпечення соціального становлення та розвитку молодих громадян".
Тобто положення частин першої, другої статті 10 Закону про фінансову підтримку діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій, в тому числі шляхом видатків з Державного бюджету України, передбачають участь у безпосередньому отриманні фінансової підтримки з боку держави лише "спілки, членами якої є більшість зареєстрованих всеукраїнських молодіжних та дитячих громадських організацій, а також обласних, Автономної Республіки Крим, київських та севастопольських міських спілок молодіжних та дитячих громадських організацій" або "спілки всеукраїнських молодіжних громадських організацій".
Отже, правом на одержання фінансової підтримки в такому разі користується визначена у статті 10 Закону одна спілка молодіжних та дитячих громадських організацій. Тим самим опосередковано порушується право громадян на свободу об'єднання, оскільки ті об'єднання громадян, які не входять до складу спілки, що об'єднує більшість зареєстрованих молодіжних та дитячих громадських організацій, обмежені у праві на отримання фінансової підтримки. Це є також непрямим примушуванням зареєстрованих молодіжних та дитячих громадських організацій, які мають намір одержувати фінансову підтримку, до вступу в зазначену спілку.
Тому мають бути визнані неконституційними положення Закону, відповідно до яких: Верховна Рада України при затвердженні Державного бюджету України передбачає в ньому видатки на підтримку лише "спілки, членами якої є більшість зареєстрованих всеукраїнських молодіжних та дитячих громадських організацій, а також обласних, Автономної Республіки Крим, київських та севастопольських міських спілок молодіжних та дитячих громадських організацій" (частина перша статті 10); фінансова підтримка діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій здійснюється через одну "...спілку всеукраїнських молодіжних громадських організацій" (частина друга статті 10).
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 65, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України
вирішив:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), такі положення Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від 1 грудня 1998 року N 281-XIV ( 281-14 ):
1.1. Положення абзацу четвертого статті 2, що передбачає об'єднання більшості легалізованих молодіжних та дитячих громадських організацій у конкретно визначену спілку: "Український національний комітет молодіжних організацій - спілка, що об'єднує більшість легалізованих всеукраїнських молодіжних та дитячих організацій, а також обласних, Автономної Республіки Крим, київських та севастопольських міських об'єднань молодіжних та дитячих громадських організацій";
1.2. Положення частини другої статті 6, яким Український національний комітет молодіжних організацій державою визначений як координатор молодіжного руху в Україні: "Молодіжний рух в Україні координується Українським національним комітетом молодіжних організацій...";
1.3. Положення частини першої статті 10, відповідно до якого Верховна Рада України при затвердженні Державного бюджету України передбачає видатки на підтримку лише "спілки, членами якої є більшість зареєстрованих всеукраїнських молодіжних та дитячих громадських організацій, а також обласних, Автономної Республіки Крим, київських та севастопольських міських спілок молодіжних та дитячих громадських організацій";
1.4. Положення частини другої статті 10, відповідно до якого фінансова підтримка діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій здійснюється через одну "...спілку всеукраїнських молодіжних громадських організацій".
2. Положення абзацу четвертого статті 2, частини другої статті 6, частин першої і другої статті 10 Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" ( 281-14 ), що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Приведення Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" у відповідність з цим Рішенням покласти на Верховну Раду України.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ