Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) визначає вичерпний перелік видів запобіжних заходів, які можуть бути застосовані до особи з підстав, викладених у статті 148. За змістом частини другої цієї статті необхідність застосування запобіжного заходу пов'язується з поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого після скоєння злочину (намагання ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність).
Тяжкість злочину законом не визначається як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.
Згідно зі статтею 150 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин, зазначених у статті 148 Кодексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності та інші обставини, що її характеризують.
Взяття під варту як один із видів запобіжного заходу може бути застосоване за умов, визначених частиною першою статті 155 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ), та за наявності достатніх підстав, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
Системний аналіз статей 148, 149, 150, 155 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) свідчить про те, що стаття 150 не визначає підстав для застосування запобіжного заходу і стосується виключно обставин (що, зокрема, випливає з самої назви статті), які повинні враховуватись при обранні запобіжного заходу в кожному конкретному випадку незалежно від його виду (підписка про невиїзд, взяття під варту тощо). Перелік цих обставин не є вичерпним, і при застосуванні запобіжного заходу враховуються як тяжкість злочину, у вчиненні якого особа підозрюється, обвинувачується, так й інші обставини.
З огляду на викладене Конституційний Суд України вважає, що оспорювана норма статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) не суперечить вимогам статті 29 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Необґрунтованим є й посилання народних депутатів України на невідповідність оспорюваного положення статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) статті 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ), оскільки за правовою природою запобіжні заходи до підозрюваного, обвинуваченого не є кримінальним покаранням.
Зазначене положення статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) відповідає і статті 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року ( 995_004 ), якою передбачена можливість застосування запобіжного заходу у вигляді арешту, зокрема з метою запобігання вчиненню особою правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 65, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України
вирішив:
1. Визнати таким, що відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є конституційним), положення статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05, 1002-05 ), згідно з яким при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу разом з іншими обставинами враховується тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ