Закону ( 2213-14 ), поклавши на роботодавців обов'язок оплачувати перші п'ять днів тимчасової непрацездатності своїх працівників, цим самим визначила і механізм гарантування їх соціального захисту на цей період тимчасової непрацездатності. Тут можна вбачати певне послаблення гарантій з боку держави щодо соціального захисту працівників в перші п'ять днів тимчасової непрацездатності. Проте однією з головних засад соціального захисту, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" ( 2240-14 ) (стаття 5), є обопільна відповідальність роботодавців і Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення. Відтак немає підстав вважати, що такі коригування в системі соціального захисту громадян законодавець здійснив всупереч вимогам статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Отже, висновок Конституційного Суду України у справі, що оплата працівникові перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця проводиться в межах правовідносин, які регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" ( 2240-14 ), не є достатнім для мотивації конституційності статті 2 Закону ( 2213-14 ). Методологічно неправильно мотивувати конституційність норми одного закону з тих підстав, що вона вписується в правовідносини, які регулюються іншим законом.
Суддя Конституційного Суду України П.ТКАЧУК
ОКРЕМА ДУМКА судді Конституційного Суду України Шаповала В.М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" ( 2213-14 ) (справа про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності)
1. У Рішенні Конституційного Суду України у справі про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності (далі - Рішення) визнано такими, що відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ), положення частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" ( 2213-14 ) (далі - Закон), згідно з якими допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством; перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вважаю, що висновок про конституційність наведених приписів Закону ( 2213-14 ) є неправильним.
2. Частиною першою статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закріплено право громадян на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі тимчасової втрати працездатності. Найважливішою конституційною гарантією реалізації названих прав є загальнообов'язкове державне соціальне страхування. В Рішенні цілком слушно застережено, що за змістом частин першої, другої статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) "визначення обов'язкових гарантій соціального захисту не виключає можливості запровадження законом інших додаткових гарантій у цій сфері" (абзац п'ятий підпункту 4.1 мотивувальної частини).
Однак оспорюваними положеннями Закону ( 2213-14 ) додаткові гарантії реально не запроваджуються, а, навпаки, обов'язкові державні гарантії частково скасовуються і замінюються обов'язком власника або уповноваженого ним органу. Тим самим, за змістом Рішення, тимчасово непрацездатні громадяни фактично позбавляються права протягом перших п'яти днів їх непрацездатності вимагати від держави передбаченого Конституцією України ( 254к/96-ВР ) забезпечення і можуть з такою метою звертатися лише до відповідного власника.
Крім того, права отримати від держави допомогу в разі тимчасової непрацездатності протягом зазначених п'яти днів позбавляються особи, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, що не є членами творчих спілок), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, і деякі інші категорії громадян, котрі на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, сплачують 3,4 відсотка суми оподатковуваного доходу (прибутку).
3. Обов'язок держави щодо соціального захисту здійснюється відповідно до частини другої статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) засобом загальнообов'язкового державного соціального страхування за рахунок, по-перше, страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, незалежно від того, як фінансується їх діяльність. При цьому так звані бюджетні установи і організації зазначені внески перераховують з коштів, що надходять з Державного бюджету України на їх утримання. По-друге, система загальнообов'язкового державного соціального страхування функціонує за рахунок бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Йдеться про прямі відрахування безпосередньо з бюджету, що не стосуються коштів на утримання конкретних органів державної влади, державних установ і організацій. Так саме й згадувані в частині другій статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) інші джерела не передбачають якихось обов'язкових (додаткових) видатків громадян, підприємств, установ і організацій на соціальне страхування.
Відповідно в статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами, зумовленими народженням та похованням" ( 2240-14 ) джерелами формування коштів цього виду загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім страхових внесків, визначено асигнування із Державного бюджету України, благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, інші надходження відповідно до законодавства. Кошти з усіх зазначених джерел є коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування, що зараховуються на єдиний централізований рахунок відповідного Фонду, який згідно з частиною першою статті 9 названого Закону ( 2240-14 ) проводить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення і соціальних послуг, та забезпечує їх надання.
Оспорюваним положенням частини другої статті 2 Закону ( 2213-14 ) встановлено, що перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи. Отже, ці кошти не є коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування, тому з положеннями статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) ці видатки не пов'язані.
4. У Рішенні визначено, що різні джерела покриття витрат для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності "не впливають на право застрахованих осіб на матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності" (абзац восьмий підпункту 4.2 мотивувальної частини). З цим також не можна погодитися, оскільки замість держави суб'єктом відповідного обов'язку Законом ( 2213-14 ) визначений власник, унаслідок чого конституційні правовідносини перетворюються у цивільно-правові, а конституційне право громадянина - у звичайне суб'єктивне право фізичної особи. До того ж для значної кількості громадян по суті скасовується спеціальна, тобто пов'язана саме з встановленим у частині першій статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) їх правом, конституційна гарантія - надання допомоги через систему загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Важливим є й те, що законом не можна звільнити державу (навіть частково) від конституційного обов'язку щодо реалізації права громадян на соціальний захист, зокрема, від сплати соціальних виплат та надання допомоги. Тому оспорювані положення частин першої, другої статті 2 Закону ( 2213-14 ), які саме звільняють Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від надання відповідного соціального захисту в перші п'ять днів тимчасової непрацездатності, є такими, що не відповідають положенням частин першої, другої статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Суддя Конституційного Суду України В.ШАПОВАЛ