Земельного кодексу України ( 2768-14 ) не вирішує питання бюджету та податків.
Конституція України ( 254к/96-ВР ) не відносить до відання Автономної Республіки Крим проведення експериментів у сфері оподаткування. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України система оподаткування, податки і збори встановлюються законами України. Відповідно до частини другої статті 97 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) у Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих податків і державних цільових фондів визначається згідно з законами України (частина третя статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ).
Надання права у 2003 році Верховній Раді Автономної Республіки Крим у вигляді експерименту запроваджувати за погодженням з Кабінетом Міністрів України місцеві податки і збори, виходячи із специфіки соціально-економічного розвитку регіону, підтверджує відсутність такого права до цього часу (стаття 39 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" ( 380-15 ).
Конституція України ( 254к/96-ВР ) (стаття 135 частина перша) встановила норму, за якою Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає Конституцію Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ), а Верховна Рада України затверджує її. Внесення у встановленому порядку змін до Конституції Автономної Республіки Крим здійснює Верховна Рада Автономної Республіки Крим (підпункт 1 пункту 2 статті 9 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" ( 90/98-ВР ).
Якщо вважати зазначені положення підпунктів 13, 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) делегованими, то Верховна Рада України безпосередньо не може їх змінювати, тим більше - забрати їх. Така ситуація суперечить правовій позиції Конституційного Суду України у справі про угоди про розподіл продукції ( v017p710-01 ) (Рішення від 6 грудня 2001 року) про неконституційність обмежень законодавчих повноважень Верховної Ради України.
За теорією конституційного права делегування повноважень є тимчасова передача одним органом державної влади (чи посадовою особою) належних йому повноважень іншому органу. Його обов'язковими умовами є чітко обмежений строк; жорстко визначене коло питань; неможливість розширювального тлумачення; неможливість делегування права на видання норм, які мають зворотну дію або змінюють діючий закон; неприпустимість субделегації (5).
Отже, механізм зарахування податків і зборів, закладений у підпунктах 13, 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) стосовно зарахування до бюджету Автономної Республіки податків і зборів, які збираються на території Автономної Республіки Крим, з подальшою передачею до Державного бюджету України коштів для загальнодержавних витрат суперечить положенням статті 75, пункту 3 частини першої статті 85, статті 95, пункту 4 частини першої статті 138 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
З наведеного однозначно випливає, що положення абзацу другого підпункту 13 пункту 1 та абзацу першого підпункту 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) є неконституційними.
3. Інтерпретуючи застосування в тексті Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) словосполучення "територія Автономної Республіки Крим" лише як адміністративно-територіальної одиниці (пункт 1.4), а визначення "території Автономної Республіки Крим межами, які існували на 20 січня 1991 року - день проведення референдуму..." як відображення громадської думки щодо відновлення автономії, та можливість зміни "території Автономної Республіки Крим з урахуванням рішення республіканського (місцевого) референдуму та рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим" - як вирішення питань адміністративно-територіального устрою (пункт 2.1), Конституційний Суд одночасно навів принципи Європейської Хартії місцевого самоврядування ( 994_036 ) про охорону територіальних кордонів, "стаття 5 якої встановлює, що за будь-якої зміни місцевих територіальних розмежувань (фактично в хартії йдеться про "зміни територіальних кордонів органів місцевого самоврядування" (6) - В.С.) необхідно попередньо консультуватися з відповідними органами місцевого самоврядування, (фактично "місцевими громадами" (7) - В.С.) можливо, де це дозволяє закон, шляхом проведення референдуму".
Отже, питання все ж таки стосується зміни території, оскільки "адміністративно-територіальний устрій - організація державної території способом її поділу на відокремлені частини - адміністративно-територіальні одиниці" (8).
Визнавши, що проведений 20 січня 1991 року у Кримській області референдум був місцевим і консультативним, необов'язковим до виконання органами державної влади, Конституційний Суд України своїм Рішенням підняв його на рівень конституційного, хоча як стверджує Конституційний Суд, "питання про відновлення Кримської АРСР згідно з Конституцією (Основним Законом) Української РСР від 20 квітня 1978 року ( 888-09 ) та Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року ( 55-12 ) на той час повноважна була вирішувати тільки Верховна Рада Української РСР" (пункт 2.1 цього Рішення).
І останнє. Як розуміти те, що Конституційний Суд у своєму Рішенні використання в Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) словосполучення "столиця Автономної Республіки Крим" стосовно міста Сімферополя вважає всього лише "некоректним"? Чи не є це ще однією, поряд з названими вище, ознакою вирішення Конституційним Судом даної справи не з позиції права, а з позиції політичної доцільності?
В.Скомороха
_______________ (1) Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997-2001. За ред. Євграфова П.Б. - К.: Юрінком Інтер. - С.283.
(2) Вказ. праця. Т.2. - С.493.
(3) Конституционное право: Словарь. Отв. ред. В.В. Маклаков. - М.: Юристь, 2001. - С.-23.
(4) Вказ. праця. - С.493.
(5) Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права. - М.: БЕК, 1998. - С.114-115.
(6) ІПС "Законодавство". (станом на 18.01.2003)
(7) Там само.
(8) Шаповал В. Територіальна організація держави в конституційному праві // Вісник Конституційного Суду України, N 5, 2002, - С.46.