"Прокурор, його заступник мають право в межах своєї компетенції витребувати із суду будь-яку справу або категорію справ, по яких вироки, рішення, ухвали або постанови набрали законної сили. За наявності підстав для перегляду справи в порядку судового нагляду прокурор приносить протест на вирок, рішення, ухвалу або постанову суду".
Частина перша статті 44 "Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Прокурор, який здійснює нагляд, має право:
1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;
2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень".
ОСКАРЖЕННЯ
1. Посилаючись на пункти 1 (c) та 3 статті 5 і на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), заявник скаржиться на свавільний характер його арештів. За його словами, його затримували 27 лютого, 1 і 10 березня 1995 року, але рішення про запобіжне ув'язнення було прийнято лише 13 березня 1995 року.
2. Посилаючись на пункт 1 статті 8 та статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), він скаржиться, що його матір не було повідомлено про місце його тримання під вартою протягом десяти днів після його затримання 10 березня 1995 року.
3. Заявник, посилаючись на пункт 3 (c) і (d) статті 6 Конвенції ( 995_004 ), стверджує, що порушення кримінальної справи проти нього було несправедливим і що його примусили визнати себе винним. Він стверджує, що суд відмовився допитати запропонованого ним свідка. Крім того, за його словами, з 10 березня по 25 липня 1995 року його було позбавлено можливості мати захисника.
4. Посилаючись на статті 3 і 13 Конвенції ( 995_004 ), заявник скаржиться, що, починаючи з 10 березня, його піддавали катуванню: били під час арешту, затискали руки наручниками, душили його і в такий спосіб примусили визнати себе винним. Йому відмовили в порушенні кримінальної справи у зв'язку з цими катуваннями.
5. Посилаючись на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), заявник скаржиться, що його засудили до смертної кари за злочин, який, за його словами, він не вчиняв.
6. Заявник також скаржиться на підставі статті 14 Конвенції ( 995_004 ), що клопотання його захисника і його матері про проведення психіатричного обстеження у зв'язку з психічним захворюванням було відхилено судом, як і клопотання про приєднання до матеріалів судової справи вже існуючих медичних документів щодо його психічного здоров'я.
7. На підставі статті 3 Конвенції ( 995_004 ) він також скаржиться на умови, в яких його тримають у камері для засуджених до смертної кари в Хмельницькій в'язниці. Його помістили в камеру з чоловіком, хворим на туберкульоз у тяжкій формі, заявник заразився, і його здоров'я погіршилося. Йому не дозволяють виходити на прогулянки і отримувати від матері додаткові посилки з продуктами. Він скаржиться, що вже шість місяців його тримають в одиночній камері. Його адвокатові було відмовлено в наданні будь-якої інформації про режим, який застосовувався до заявника.
8. Посилаючись на статтю 3, пункт 3 (c) статті б, пункт 1 статті 8 та статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), заявник стверджує, що протягом більш як восьми місяців йому не дозволяли зустрітися з нотаріусом для засвідчення довіреності.
ПРОЦЕДУРА
Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 17 вересня 1996 року і зареєстровано 22 січня 1998 року, 7 вересня 1998 року Комісія вирішила передати заяву для ознайомлення Уряду-відповідачу.
Письмові зауваження Уряду було подано 28 грудня 1998 після отримання додаткового часу. Заявник подав зауваження у відповідь 7 лютого 1999 року.
2 квітня 1999 року Уряд подав свої подальші зауваження. 1 листопада 1998 року відповідно до пункту 2 статті 5 Протоколу N 11 до Конвенції ( 995_004 ) справа перейшла на розгляд Суду згідно з положеннями цього Протоколу.
ЗАКОНОДАВСТВО
1. На підставі пунктів 1 (c) і 3 статті 5 та статті 13 Конвенції ( 995_004 ) заявник скаржиться на свавілля, допущене при його арешті. Він стверджує, що його затримували 27 лютого, 1 і 10 березня 1995 року, але рішення про його запобіжне ув'язнення було прийнято лише 13 березня 1995 року. Посилаючись на пункт 1 статті 8 та статтю 13 Конвенції, він скаржиться, що матері не повідомляли про місце його тримання під вартою протягом десяти днів після затримання його 10 березня 1995 року. На підставі пункту 3 (c) і (d) статті 6 Конвенції заявник стверджує, що порушене проти нього кримінальне провадження було несправедливим і що його примусили визнати себе винним.
Він стверджує, що суд відмовився допитати запропонованого ним свідка. Крім того, за його словами, з 10 березня по 25 липня 1995 року його було позбавлено можливості мати захисника. Спираючись на статті 3 і 13 Конвенції ( 995_004 ), заявник скаржиться, що його били під час затримання і примусили визнати себе винним. Йому відмовили в порушенні кримінальної справи у зв'язку з цими катуваннями. Посилаючись на статтю 13 Конвенції, заявник також скаржиться, що його засудили до смертної кари за злочин, який, за його словами, він не вчиняв. Крім того, заявник скаржиться на підставі статті 14 Конвенції, що клопотання його захисника і його матері про проведення психіатричного обстеження заявника у зв'язку з психічним захворюванням було відхилене судом, як і клопотання про приєднання до матеріалів судової справи вже існуючих медичних документів щодо його психічного здоров'я.
Уряд стверджує, що заявник був затриманий за підозрою слідчого Хмельницької прокуратури 10 березня 1995 року, про що його матір було повідомлено того самого дня. Його було взято під варту 13 березня 1995 року, про що його матері було повідомлено того ж самого дня. 10 березня 1995 року його поінформували про право користуватися послугами адвоката, але він відмовився від правової допомоги. Під час попереднього слідства і судового провадження заявник навів докази і визнав себе винним, зазначивши, що він наводить докази з власної волі і що до нього не застосовувалося жодних незаконних методів слідства.
Під час слідства і судового провадження заявник мав юридичного представника.
Уряд також стверджує, що, отримавши від батьків заявника та від самого заявника скарги про застосовані до нього незаконні методи, а саме - катування, побої, жорстоке і нелюдське поводження, примушення погрозами до наведення доказів, фальсифікація кримінальної справи і порушення кримінально-процесуального законодавства слідчими органами і судом та необгрунтоване засудження, органи кримінального переслідування та інші судові органи перевірили достовірність тверджень заявника і визнали їх необгрунтованими. Крім того, Уряд стверджує, що заявник не подав жодної скарги стосовно умов, у яких його тримали під вартою упродовж попереднього слідства. Нарешті, Уряд зазначає, що психічне здоров'я заявника було обстежене слідчими органами і судом. Судова психіатрична експертиза засвідчила можливість притягнення його до суду.
Заявник спростовує аргументи Уряду.
Суд зазначає, що скарги заявника щодо його арешту, умов, у яких його тримали під вартою під час попереднього слідства, та щодо порушеної проти нього кримінальної справи стосуються періоду до 11 вересня 1997 року, тобто до дати набуття Конвенцією ( 995_004 ) чинності для України. Однак щодо кожної Договірної Сторони Конвенція застосовується лише до тих фактів, які мали місце після набуття нею чинності для цієї сторони.
3 цього випливає, що ця частина заяви є неприйнятною ratione temporis і несумісною з положеннями Конвенції ( 995_004 ) в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.
2. Заявник також скаржиться, посилаючись на статтю 3 Конвенції ( 995_004 ), на умови, в яких його тримають у камері для засуджених до смертної кари в хмельницькій в'язниці. За його словами, його було поміщено в камеру з чоловіком, хворим на туберкульоз у тяжкій формі, заявник заразився, і його здоров'я погіршилося. Йому не дозволяють виходити на прогулянки і отримувати від матері додаткові посилки з продуктами. Він скаржиться, що його тримають в одиночній камері вже шість місяців. Його захисникові було відмовлено в надані будь-якої інформації щодо режиму, який застосовувався до заявника Уряд стверджує, що всі відповідні правила тримання під вартою, які застосовуються до заявника, включаючи обладнання камери, медичне обслуговування, відвідування і листування, регулюються статтями 1, 8, 9, 11, 12 і 13 Закону "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ) від 30 червня 1993 року, статтями 43, 43(1), 44, 45, 61, 155, 345, 397, 399 Кримінально-процесуального кодексу ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) та статтями 28, 37, 38, 40, 41 та 42 Виправно-трудового кодексу ( 3325-07 ).
Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ) засуджених до смертної кари тримають ізольовано від усіх інших в'язнів. В окремих випадках в одній камері можуть тримати двох в'язнів. 9 лютого 1997 року заявника було поміщено в камеру, яка відповідала цим положенням. Камеру обладнано з додержанням вимог санітарії та гігієни: її площа складає 9,75 кв.м або 29,2 куб.м, у камері є радіо, ліжко, стіл, достатнє денне та електричне освітлення, опалення, водопостачання і туалет. Камера обігрівається протягом осені й зими. Зараз заявника тримають у камері одного.
Крім того, Уряд стверджує, що заявник забезпечується триразовим харчуванням, як це передбачено частиною третьою статті 11 Закону 1993 року ( 3352-12 ), а також одягом, взуттям, постільною білизною та предметами особистої гігієни. Від квітня 1998 року йому дозволено виходити на одногодинні прогулянки і займатися фізичними вправами.
Уряд також зазначає, що медична допомога, лікування і профілактичні та протиепідемічні заходи щодо осіб, засуджених до смертної кари, організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. При цьому додається, що 13 березня і 19 серпня 1995 року заявник і ще один в'язень пройшли загальне обстеження, включаючи рентген, яке показало, що жоден з них не хворіє на туберкульоз. Заявника і другого в'язня було поміщено в одну камеру 3 лютого 1997 року, 4 липня 1997 року загальне медичне обстеження другого в'язня показало, що він хворіє на туберкульоз легенів без виділення мікробактерій. Заявника і його співкамерника розвели по різних камерах. Того самого дня заявник пройшов медичне обстеження, яке показало, що він також хворіє на туберкульоз легенів. За твердженням Уряду, заявник не міг інфектуватися від свого співкамерника, оскільки обоє захворіли одночасно. Заявника і другого в'язня знову тримали в одній камері з 29 жовтня по 14 листопада 1997 року та з 20 лютого по 14 жовтня 1998 року.
Зі слів Уряду, твердження заявника про те, що йому не дозволяють отримувати посилки від матері, не відповідають дійсності. Уряд стверджує, що особи, засуджені до смертної кари, можуть одержувати двічі на місяць посилки (передачі) вагою до 8 кг до набуття судовим вироком чинності і двічі на рік посилки (передачі) вагою до 8 кг після набуття судовим вироком чинності.
Згідно із записами, зробленими у в'язниці, заявник одержав 15 посилок і передач від своїх родичів і ніколи не скаржився на порядок одержання продуктових посилок. До того ж в'язні можуть купувати продукти і предмети туалету двічі на місяць у в'язничній крамниці в межах суми мінімального місячного заробітку, а також газети й книги без обмеження. Якість продуктів відповідає вимогам національного законодавства. Уряд зазначає, що з жовтня 1997 року по жовтень 1998 року заявник регулярно купував продукти і предмети туалету. Крім того, з березня 1996 року по жовтень 1998 року його родичі подали 28 клопотань з проханням про побачення, і всі клопотання було задоволено.
Уряд спростовує твердження заявника про те, що керівництво в'язниці відмовилося повідомити його адвоката про застосований до заявника режим тримання під вартою. 6 січня 1998 року його адвоката було повідомлено, що цей режим встановлено на підставі Закону "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ), Виправно-трудового кодексу ( 3325-07 ) та Інструкції Міністерства внутрішніх справ, а також з відома Генерального прокурора, Міністерства юстиції та Верховного Суду. Заявник не міг ознайомитися з Інструкцією, оскільки це документ із грифом "для службового користування", але йому надали докладну інформацію щодо її змісту. Уряд додає, що адвокат заявника не скаржився на те, що керівництво в'язниці відмовлялося надати інформацію з цього питання.
Крім того, Уряд зазначає, що було перевірено достовірність тверджень заявника про порушення вимог до умов тримання під вартою і визнано ці твердження безпідставними. 3 цього приводу заявник не подавав органам переслідування жодної заяви.
Заявник спростовує аргументи Уряду і заявляє, що вони містять "явну неправду", наприклад, твердження про те, що у нього вже є судимість, що його слова про те, начебто йому забороняють отримувати посилки від його матері, є безпідставними і що йому дозволяють двогодинні побачення з родичами, як це передбачено законом. Він також зазначає, що інформація, надана Урядом стосовно юридичної підстави для умов тримання під вартою осіб, засуджених до смертної кари, є неповною.
У своїх подальших зауваженнях Уряд зазначає, що жодних скарг від родичів заявника у зв'язку із забороною присилати продуктові посилки не надходило.
Уряд зауважує, що з 2 лютого 1996 року по 14 квітня 1998 року заявник одержав 15 посилок і що за період з 16 квітня 1996 року по 4 лютого 1998 року він мав 20 одногодинних побачень з родичами. Уряд також заявляє, що твердження заявника про катування є неправдивими, 25 лютого, 29 квітня та 27 жовтня 1998 року заявник письмово підтвердив, що у нього немає скарг стосовно порушень його прав, умов тримання під вартою, медичного лікування, або ж щодо катування, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження під час тримання його під вартою як засудженого до смертної кари.
Нарешті, Уряд заявляє, що попередній вирок суду про трирічне ув'язнення було скасовано відповідно до Указу Президента від 1 серпня 1994 року.
Виходячи із зроблених сторонами заяв, Суд вважає, що ця частина справи містить складні і важливі питання права та факти, що мають бути розглянуті у світлі Конвенції ( 995_004 ), і вирішення цих питань залежить від розгляду суті заяви загалом. Отже, Суд дійшов висновку, що ця частина заяви не є явно необгрунтованою в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Жодних інших підстав для визнання її неприйнятною не встановлено.
3. Нарешті, заявник скаржиться, посилаючись на статтю 3, пункт 3 (c) статті 6, пункт 1 статті 8 та статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), що протягом більше восьми місяців йому відмовляли у побаченні з нотаріусом для засвідчення довіреності. Уряд стверджує, що протягом 1997 року мати заявника неодноразово зверталася до начальника слідчого ізолятора з проханням засвідчити довіреність її сина, яка надала б право захисникові представляти його в кримінальному провадженні, яке призвело до взяття заявника під варту. Оскільки начальник не має повноважень задовольнити її прохання, справу передали до Хмельницького обласного суду, який 10 грудня 1997 року дав дозвіл на побачення заявника з нотаріусом. Це побачення відбулося 10 лютого 1998 року.
За словами заявника, всі проблеми, що постали у зв'язку з його зверненням до начальника слідчого ізолятора з проханням засвідчити довіреність на його представництво, мали штучний характер, оскільки начальники інших в'язниць засвідчують довіреності засуджених до смертної кари.
Виходячи із зроблених сторонами заяв, Суд вважає, що ця частина справи містить складні і важливі питання права та факти, що мають бути розглянуті у світлі Конвенції ( 995_004 ), і вирішення цих питань залежить від розгляду суті заяви загалом. Отже, Суд дійшов висновку, що ця частина заяви не є явно необгрунтованою в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Жодних інших підстав для визнання її неприйнятною не встановлено.
На цих підставах Суд одностайно оголошує прийнятними не розглядаючи справу по суті - скарги заявника щодо умов, у яких його тримають під вартою як засудженого до смертної кари у в'язниці м. Хмельницький;
оголошує неприйнятною іншу частину заяви.
Матті ПЕЛЛОНПЯ, Голова
Вінсен БЕРЖЕ, Секретар