Конституційний Суд України звертає увагу на те, що конституційні суди європейських країн сформулювали юридичні позиції щодо можливості та мети встановлення судового збору.
Федеральний Конституційний Суд Німеччини неодноразово наголошував, що Основний Закон Федеративної Республіки Німеччина ( Grundgesetz ) не містить визначення поняття „збір“/„плата“, із якого можна було б вивести критерії допустимого розміру ставок такого збору. Водночас Федеральний Конституційний Суд Німеччини визначив, що збори [ image ] є публічними правовими грошовими платежами, які стягуються на підставі акта публічного права за індивідуально визначені публічні послуги для повного або часткового покриття витрат на такі послуги; саме цільове призначення – покриття витрат, пов’язаних із наданням конкретної публічної послуги, – відрізняє збори від податків; із цільового призначення випливає, що розмір збору не може бути встановлений окремо від фактичних витрат на відповідну послугу; між розміром збору і вартістю публічної послуги має існувати зв’язок, що є „доречним“, хоча принцип еквівалентності витрат не є конституційним принципом у вузькому сенсі; розмір збору не може бути непропорційним меті правового регулювання; мета збору не обов’язково має полягати лише у відшкодуванні вартості, вона може також охоплювати врахування цінності послуги для отримувача або мати стримувальний ефект щодо надмірного використання публічних ресурсів (рішення у справі 1 BvR 548/22 від 14 січня 2025 року, пункти 60, 61, 70, 104).
Конституційний Суд Латвійської Республіки зазначив, що судовий збір „є обов’язковим платежем до державного бюджету. Загалом судові витрати, включно із судовим збором, були запроваджені для: часткового відшкодування державі витрат, потрібних для фінансування функціонування судів; компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення; стимулювання боржників до добровільного виконання своїх зобов’язань; стримування осіб від подання безпідставних позовів або позовів на незначні суми до суду“ (пункт 13 мотивувальної частини рішення у справі № 2022-05-01 від 17 лютого 2023 року); „метою судового збору є не лише забезпечення ефективності судової системи у спосіб зменшення можливостей щодо подання безпідставних позовних заяв, а й часткове покриття витрат на утримання судів“ (пункт 14.2 мотивувальної частини рішення у справі № 2022-05-01 від 17 лютого 2023 року; пункт 8.2 мотивувальної частини рішення у справі № 2004-16-01 від 4 січня 2005 року).
Конституційний Суд Чеської Республіки, посилаючись на практику Федерального Конституційного Суду Німеччини, виснував, що „збір є публічно-правовим грошовим платежем, який в односторонньому порядку покладається на платника збору задля здійснення публічної дії (публічної послуги) щодо конкретної особи на підставі норми публічного права або іншого владного акта та призначений для повного або часткового покриття витрат, пов’язаних зі здійсненням такої дії“ (рішення [ image ] 69/06 у справі про судові збори за оскарження рішень адміністративних органів від 29 січня 2008 року; рішення [ image ] 7/19 у справі про збір за подання скарги до Управління з питань захисту конкуренції від 30 жовтня 2019 року). Конституційний Суд Чеської Республіки у рішенні [ image ] 664/03 у справі про конституційно конформне тлумачення обов’язку сплати судового збору від 16 березня 2006 року сформулював юридичну позицію, за якою надмірне тлумачення загальним судом питання розміру збору згідно із законом про судові збори може досягти такого ступеня, що воно „становитиме втручання у засадниче право, визначене частиною першою або другою статті 36 Хартії“.
З урахуванням європейської конституційної традиції Конституційний Суд України дійшов висновку, що збори є публічно-правовими грошовими платежами, які справляються на підставі закону за індивідуально визначену дію органу публічної влади на користь конкретної особи; збір не повинен спричиняти стримувальний вплив настільки, що фактично перешкоджатиме особі реалізувати конституційне право на доступ до правосуддя; судовий або адміністративний збір, що істотно ускладнює звернення до суду або органу публічної влади, підлягає оцінюванню з огляду на відповідність принципу дієвого доступу до юридичного захисту; метою встановлення таких платежів є повне або часткове покриття витрат, пов’язаних із наданням публічної послуги, відповідно розмір ставки збору має перебувати в доречному зв’язку з фактичними витратами держави на здійснення цієї дії; збір не може бути застосований як фіскальний інструмент або мати каральний характер.