Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформулював низку юридичних позицій, що є застосовними й у цій справі.
Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що «„складовим елементом конституційного принципу верховенства права в розумінні статті 8, частини другої статті 55 Конституції України є доступ особи до суду з метою здійснення судового контролю щодо законності та правомірності усіх рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, оскільки в результаті такої діяльності публічної влади можливе свавільне втручання у права, свободи будь-якої фізичної чи юридичної особи“ [абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 2020 року № 6-р(II)/2020]» [перше речення абзацу першого підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 1 березня 2023 року № 2-р(II)/2023].
Стосовно питань судового збору Конституційний Суд України виснував, що «„гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду <…> сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України“ (перше речення абзацу третього, абзац четвертий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013)» [абзац перший підпункту 4.9 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 20 січня 2025 року № 2-р(II)/2025].
Конституційний Суд України також наголосив, що „законодавець, діючи на власний розсуд щодо встановлення в законі випадків справляння судового збору <…> має прагнути чіткості та зрозумілості у викладенні норм права, тобто якості приписів права“ [перше речення абзацу четвертого підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 13 травня 2024 року № 6-р(II)/2024].
Отже, право на судовий захист є фундаментальною конституційною гарантією, що забезпечує утвердження та реалізацію інших конституційних прав і свобод. Це право охоплює не лише можливість формального звернення до суду, а й забезпечення реального, ефективного, рівного та недискримінаційного доступу до правосуддя. Особливо це стосується сфер, у яких оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність органів публічної влади, зокрема в контексті притягнення особи до юридичної відповідальності. У демократичній, правовій державі саме доступ до суду є універсальним інструментом запобігання свавільному втручанню держави у права і свободи людини.
Конституційний Суд України в Рішенні від 10 березня 2026 року № 2-р/2026 наголосив, що „адміністративне судочинство є особливою формою захисту прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин. Вертикальна модель взаємовідносин між державою і особою, що є визначальною для адміністративного судочинства, зумовлює підвищений стандарт захисту прав особи та покладає на суд обов’язок компенсувати цю структурну нерівність процесуальними засобами“ (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).
Отже, право на судовий захист вимагає реального та дієвого доступу до правосуддя, особливо у спорах між особою і державою, а судовий збір є допустимим лише за умови його домірності та відсутності перешкод для реалізації права на ефективний судовий захист.