Голова Верховного Суду вважає, що:
– „норми Закону щодо встановлення судового збору як обов’язкового платежу відповідають підходам ЄСПЛ та юридичним позиціям Конституційного Суду України в контексті доступу до правосуддя“;
– „законодавством передбачені механізми, які дають змогу суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, зменшити розмір судового збору або й зовсім звільнити учасника справи від його сплати, що сприяє доступу до правосуддя. Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюється відповідним процесуальним законодавством, зокрема частиною першою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України“;
– „мета судового збору полягає у частковому вирішенні питань недофінансування державою потреб органів судової влади. В окремих випадках судовий збір запобігає безпідставному зверненню до суду, необґрунтованому перевантаженню суду та забезпечує процесуальну економію“;
– „ставку судового збору за звернення до суду з позовною заявою про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у справах про адміністративне правопорушення, на нашу думку, не можна вважати надмірною чи непропорційною, а тому розглядуване правове регулювання відповідає принципу доступності правосуддя <…>. Враховуючи наведене, порушене питання не має ознак невідповідності статті 55 Конституції України“.