Голова Верховної Ради України в письмовому поясненні наголосив на тому, що:
– „за змістом пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України повноваження з унормування судочинства має Верховна Рада України, тому саме в законі має бути встановлений порядок визначення ставки судового збору, розмір якої забезпечить досягнення в конкретній цивільній справі справедливого балансу між публічним інтересом в отриманні судового збору для фінансування здійснення правосуддя та приватним – у сплаті домірного розміру судового збору“;
– „у цьому контексті доцільно звернути увагу на судову практику застосування оспорюваних положень, яка певною мірою, на нашу думку, є неоднозначною“;
– «аналіз приписів Закону № 3674–VI дає підстави стверджувати, що його норми безпосередньо не визначають як ставок судового збору, так і пільг щодо його сплати у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, а, власне, сама необхідність сплати судового збору в даному випадку випливає з правового висновку Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17, згідно з яким „оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється шляхом подання до суду позовної заяви“, що, як наслідок, і передбачає його сплату.
Водночас слід зважати, що на відміну від позивачів, які за власною ініціативою звертаються до загальних, господарських чи адміністративних судів з відповідними позовами, особи, які притягуються до адміністративної відповідальності, залучаються до участі у судочинстві не за своєї волі, а тому є дискусійним питання щодо покладення на таких осіб, окрім обов’язку щодо обмежень, які пов’язані з накладенням на них адміністративного стягнення, додаткового обов’язку щодо сплати судового збору».