Рекомендація N 15 Всесвітньої конференції щодо політики у сфері культури
"Співіснування різних культурних груп у державі та їхні відносини з іншими країнами"
Конференція,
враховуючи, що Статут ЮНЕСКО ( 995_014 ), прийнятий 1945 року, передбачає в статті 1, що Організація ставить собі завданням сприяти зміцненню миру та безпеки через розширення співробітництва народів у царині освіти, науки й культури в інтересах забезпечення загальної поваги, справедливості, законності та прав людини, а також основних свобод, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 ) для всіх народів без розрізнення раси, статі, мови чи релігії;
враховуючи статтю 1 Декларації принципів міжнародного культурного співробітництва 1966 року ( 995_067 ), в якій проголошується, що "кожній культурі властиві достоїнства і цінності, які належить поважати і зберігати"; "розвиток власної культури є правом та обов'язком кожного народу"; у своїй великій різноманітності та взаємному впливі всі культури є частиною загальної спадщини людства;
нагадуючи про статтю 27 Загальної декларації прав людини 1948 року ( 995_015 ), в пункті 1 якої зазначено, що кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатись мистецтвом, брати участь у науковому прогресі й користуватися його благами;
враховуючи статтю 29 тієї ж Декларації ( 995_015 ) та, зокрема, її пункт 2, в якому записано, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших;
враховуючи статтю 1 Декларації про раси та расові забобони 1978 року ( 995_906 ) і, зокрема, її пункти 1 і 2, в яких зазначено, що всі люди належать до того самого виду і мають спільне походження, що вони народжуються рівними в гідності та правах і всі вони складають невіддільну частину людства, що всі люди і групи людей мають право відрізнятися один від одного, розглядати себе як таких і вважатися такими;
нагадуючи про статтю 5 Рекомендації про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти 1960 року і, зокрема, про її підпункт "а", в якому записано, що освіта мусить бути спрямована на повний розвиток людської особистості та на більшу повагу прав людини і основних свобод; вона має сприяти взаєморозумінню, терпимості та дружбі між усіма народами і всіма расовими чи релігійними групами, а також розвиткові діяльності Організації Об'єднаних Націй з підтримки миру;
беручи до уваги Резолюцію 2625 (XXV) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 1970 року, яка містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН ( 995_569 ), у якій, зокрема, проголошуються такі принципи: принцип, що стосується обов'язку, згідно зі Статутом ( 995_010 ), не втручатись у справи, котрі належать до внутрішньої компетенції будь-якої іншої держави, обов'язок держав співробітничати одна з одною, згідно зі Статутом, і принцип суверенної рівності держав;
із метою забезпечення ефективнішого застосування цих принципів та обов'язків у кожній державі та в рамках міжнародного співтовариства
1) рекомендує державам-членам:
a) вважати, що співіснування різних культурних груп, із яких вони складаються, і взаємовплив цих груп у дусі терпимості є чинником рівноваги і дозволяє здійснювати гармонійний розвиток і прогрес державного й міжнародного співтовариства; співіснування різних культурних груп, у т. ч. місцевого населення, в рамках однієї держави і прояв їхньої власної самобутності також повністю сумісне з їхньою належністю до держави і, крім того, збагачує співтовариство держав у цілому;
b) розвивати співробітництво і взаємні культурні обміни, не створювати перепон для культурних відносин, що їх підтримують між собою різні групи з їхнього складу, а також визнати доцільним установлення й розвиток культурних зв'язків між культурними групами різних держав; діяльність держав у цій сфері базуватиметься на повазі конституційних положень кожної держави; весь комплекс цих відносин спрямований на те, щоб сприяти у внутрішньому й міжнародному плані кліматові терпимості, взаєморозуміння і дружби;
c) вважати, що держава, а також члени співтовариства держав мусять визнавати культурні цінності кожної групи, а належність кожної людини до її культурної групи властивою її гідності; так, членів культурних груп не можна позбавляти права вільного користування своєю культурою та можливості розвивати її в рамках внутрішнього порядку, індивідуально або спільно з іншими членами своєї групи;
2) пропонує державам-членам сприяти:
a) збереженню, розвиткові й поширенню культури, властивої кожній групі в її численних аспектах;
b) доступові населення до вогнищ культури;
c) взаємному ознайомленню різних культурних груп, заохочуючи контакти в цілому, а також видання творів мовою оригіналу або в перекладах, постановку п'єс, виконання й поширення музичних творів, показ фільмів і доступ до засобів комунікації;
3) пропонує Генеральному директорові передбачити в майбутньому середньостроковому плані заходи, що сприятимуть здійсненню даної рекомендації;
4) дякує Генеральному директорові за його діяльність на благо розвитку культурного співробітництва відповідно до принципів і цілей ЮНЕСКО.
Межправительственная конференция по вопросам политики в области культуры. Рекомендации Мехико относительно политики в области культуры. - Мехико, 1982.
Україна в міжнародно-правових відносинах, книга 2, Правова охорона культурних цінностей, Київ, Юрінком Інтер, 1997