14. Пункт 1 цієї статті встановлює принцип, який полягає у тому, що у відношенні зазначених у Статті 1 осіб та прибутку держава-член оподаткування не може накладати більш тяжкий податковий тягар, ніж якби платник податку був резидентом цієї держави-члена.
У відповідності до цього принципу у державі-члені діяльності такі фізичні особи повинні мати можливість користуватись перевагами таких же спеціальних зменшень податкових зобов'язань при визначенні оподатковуваного доходу та інших загальних зменшень податкових зобов'язань чи податкових пільг, якими користуються резиденти.
Якщо держава-член діяльності застосовує особливу податкову систему у відношенні сімей (e.g. відокремлені виплати для утриманців), то таке положення має також застосовуватися при отриманні нерезидентом цієї державі зазначених у статті 1 (1) позицій прибутку. Особлива система такої природи загалом пов'язана із сукупним оподаткуванням відповідних осіб (інший з подружжя та, у певних випадках, діти), і якщо це так, то держава-член діяльності має право вибору стосовно врахування прибутку таких осіб при визначенні ставки податку, застосовуваної до оподатковуваних нею прибутків.
15. Пунктом 2 цієї статті визначено, що цей принцип підлягає застосуванню лише у випадку, якщо прибуток, отриманий у державі діяльності відповідними особами становить не менше 75% їхнього загального оподатковуваного прибутку.
Комісія вважає, що податковий режим, ідентичний застосовуваному до резидентів, є виправданим лише тоді, коли нерезиденти знаходяться у подібній з резидентами ситуації. Ситуація вважається подібною, якщо нерезидент отримує основну частину прибутку (i.e. не менше 75% його загального оподатковуваного прибутку) у державі діяльності. У такому випадку малоймовірно, що у державі постійного проживання сума оподатковуваного прибутку буде достатньою для здійснення зменшення податкових зобов'язань та надання пільг, передбачених законодавством цієї країни.
Якщо, натомість, нерезидент отримує значну частину прибутку у державі постійного проживання, то навряд чи надання йому відповідних податкових пільг державою-членом діяльності буде виправданим. Ще однією перевагою встановлення порогового критерію 75% є те, що держава-член діяльності може не враховувати прибуток, отриманого за межами держави (при застосуванні прогресивного методу), спрощуючи таким чином податкове адміністрування.
Комісія вважає, що за допомогою такого підходу можна було б вирішити майже усі проблеми, з якими стикаються нерезиденти при оподаткуванні їхніх прибутків у державі діяльності.
Слід зробити загальне застереження, що за існуючих обставин неможливо досягти абсолютно справедливого та нейтрального ставлення до усіх ситуацій у цій сфері. Це було б можливо лише за умови повної гармонізації на рівні Співтовариства податкового законодавства у частині оподаткування прибутку.
16. У тому ж другому підпункті пункту 2 також передбачено, що держава-член може вимагати від нерезиденту надання доказів отримання принаймні 75% прибутку на її території. На думку Комісії, таким доказом можуть бути такі документи, як копія податкової декларації, письмова заява працедавця, копія балансу і т.п.
17. За умов, визначених у статті 1, визначений Рекомендацією податковий режим застосовується лише до прибутку, отриманого від роботи за наймом чи прибутку підприємця, а також до пенсій та іншої зазначеної економічної діяльності.
Можливо, однак, що особа, яка отримує такий прибуток у іншій державі-члені, ніж та, де вона є резидентом, може також мати інші джерела прибутку у цій державі-члені, наприклад, прибуток від власності. Стаття 2(3) призначена для забезпечення застосування однакового податкового режиму до таких інших джерел прибутку.
18. Стаття 2(4) дозволяє державі-члену не надавати можливості зменшення податкових зобов'язань або інших податкових пільг, пов'язаних із неоподатковуваним у державі-члені діяльності прибутком. Надання права на здійснення певних зменшень податкових зобов'язань, тісно пов'язаних із неоподатковуваним у такій державі-члені прибутком, не було б виправданим. Прикладом може бути зменшення податкових зобов'язань внаслідок придбання цінних паперів, за умови, що прибуток з капіталу загалом оподатковується у державі постійного проживання.