Макропруденційний або системний ризик, виявлений на рівні держави-члена
1. Держави-члени повинні призначити орган, відповідальний за застосування положень цієї статті. Такий орган повинен бути компетентним органом або призначеним органом.
2. Якщо орган, призначений відповідно до параграфа 1 цієї статті, виявляє зміни в інтенсивності макропруденційного або системного ризику у фінансовій системі, які можуть мати серйозні негативні наслідки для фінансової системи і реального сектора економіки в конкретній державі-члені і які, на думку такого органу, не можуть бути усунені за допомогою інших макропруденційних інструментів, визначених у цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС так само ефективно, як шляхом імплементації жорсткіших національних інструментів, він повинен повідомити про це Комісію та ESRB. ESRB невідкладно передає повідомлення до Європейського Парламенту, Ради та EBA.
Повідомлення повинне супроводжуватися такими документами та включати, у відповідних випадках, відповідні кількісні або якісні докази стосовно:
(a) змін інтенсивності макропруденційного та системного ризику;
(b) причин, у зв'язку з якими такі зміни можуть становити загрозу для фінансової стабільності на національному рівні або для реального сектора економіки;
(c) пояснення, чому орган вважає, що макропруденційні інструменти, визначені у статтях 124 і 164 цього Регламенту та у статтях 133 і 136 Директиви 2013/36/ЄС, є менш прийнятними та ефективними для усунення таких ризиків, ніж проекти національних інструментів, зазначені в пункті (d) цього параграфа;
(d) проектів національних інструментів для авторизованих на національному рівні установ або підгрупи таких установ, спрямовані на пом'якшення змін інтенсивності ризику, які стосуються:
(i) розміру власних коштів, встановленого у статті 92;
(ii) вимог до великих експозицій, встановлених у статті 392 і статтях 395-403.
(iii) вимог до ліквідності, встановлених у частині шостій;
(iv) ваг ризику для цільового усунення необґрунтовано високих цін на активи у секторі житлової нерухомості і комерційного нерухомого майна;
(v) вимог щодо публічного розкриття інформації, встановлених у частині восьмій;
(vi) розміру буфера консервації капіталу, встановленого у статті 129 Директиви 2013/36/ЄС; або
(vii) експозицій у рамках фінансового сектора;
(e) пояснення того, чому такі проекти інструментів вважаються органом, призначеним згідно з параграфом 1, прийнятними, ефективними та пропорційними для врегулювання ситуації; та
(f) оцінки ймовірного позитивного чи негативного впливу проектів інструментів на внутрішній ринок на основі інформації, доступної відповідній державі-члену.
3. Якщо вони уповноважені на застосовування національних інструментів відповідно до цієї статті, органи, визначені відповідно до параграфа 1, повинні надати відповідним компетентним або призначеним органам в інших державах-членах всю необхідну інформацію.
4. Повноваження щодо ухвалення імплементаційного акта для відхилення проектів національних інструментів, зазначених у пункті (d) параграфа 2, покладаються на Раду, яка діє кваліфікованою більшістю за пропозицією Комісії.
Протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення, зазначеного у параграфі 2, ЕВА повинен надати свій висновок щодо питань, зазначених у пунктах (a)-(f) вказаного параграфа, Раді, Комісії та відповідній державі-члену.
Максимально враховуючи висновки, зазначені у другому підпараграфі, і в разі наявності надійних, вагомих і детальних доказів того, що інструмент матиме негативний вплив на внутрішній ринок, що переважує вигоди в розрізі фінансової стабільності у формі зниження виявленого макропруденційного або системного ризику, Комісія може, протягом одного місяця, запропонувати Раді імплементаційний акт для відхилення проектів національних інструментів.
За відсутності пропозиції Комісії протягом такого одномісячного періоду, відповідна держава-член може негайно ухвалити проекти національних інструментів на строк до двох років або доки не перестане існувати макропруденційний чи системний ризик, залежно від того, яка із цих дат настане раніше.
Рада повинна ухвалити рішення за пропозицією Комісії протягом одного місяця після її одержання та вказати підстави для відхилення або невідхилення проектів національних інструментів.
Рада повинна відхилити проекти національних інструментів, тільки якщо вона вважає, що не виконано одну або більше зазначених нижче умов:
(a) зміни в інтенсивності макропруденційного або системного ризику за своєю суттю можуть становити ризик для фінансової стабільності на національному рівні;
(b) макропруденційні інструменти, визначені в цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, є менш прийнятними або ефективними, ніж проекти національних інструментів для усунення виявленого макропруденційного або системного ризику;
(c) проекти національних інструментів не призводять до непропорційного негативного впливу на всю фінансову систему чи її частини в інших державах-членах або у Союзі в цілому, який становить або створює перешкоду для функціонування внутрішнього ринку; та
(d) проблема стосується лише однієї держави-члена.
В оцінці Комісії Ради бути врахований висновок ESRB та EBA, і вона повинна ґрунтуватися на доказах, наданих згідно з параграфом 2 органом, призначеним відповідно до параграфа 1.
За відсутності імплементаційного акта Ради про відхилення проектів національних інструментів протягом одного місяця з моменту отримання пропозиції Комісії, відповідна держава-член може ухвалити інструменти та застосовувати їх строком до двох років або доки не перестане існувати макропруденційний чи системний ризик, залежно від того, яка із цих дат настане раніше.
5. Інші держави -члени можуть визнати інструменти, ухвалені відповідно до цієї статті, і застосувати їх до авторизованих на національному рівні установ, які мають філії або експозиції, розташовані в державі-члені, яка має дозвіл на застосування інструмента.
6. Якщо держави-члени визнають інструменти, встановлені згідно із цією статтею, вони повинні повідомити про це Раду, Комісію, EBA, ESRB і державу-члена, яка має дозвіл на застосування інструментів.
7. При ухваленні рішення щодо визнання інструментів, встановлених згідно із цією статтею, держава-член повинна враховувати критерії, встановлені в параграфі 4.
8. Держава-член, яка має дозвіл на застосування інструментів, може звернутися до ESRB щодо надання настанови, як зазначено у статті 16 Регламенту (ЄС) № 1092/2010, для однієї або більше держав-членів, які не визнали інструменти.
9. До закінчення терміну дії дозволу, виданого відповідно до параграфа 4, відповідна держава-член повинна, після консультацій з ESRB і EBA, проаналізувати ситуацію та може ухвалити, згідно з процедурою, зазначеною в параграфі 4, нове рішення про продовження періоду застосування національних інструментів не більше ніж на два додаткові роки за раз. Після першого продовження Комісія повинна, після консультацій з ESRB і EBA, аналізувати ситуацію принаймні кожні два роки потому.
10. Незважаючи на процедуру, визначену в параграфах 3-9 цієї статті, державам-членам дозволено збільшувати ваги ризику понад ті, які передбачені в цьому Регламенті, до 25% для експозицій, визначених у пунктах (d)(iv) та (d)(vii) параграфа 2 цієї статті, і посилювати ліміт великих експозицій, передбачений у статті 395, не більше ніж до 15% на період до двох років або до припинення існування макропруденційного чи системного ризику, якщо це станеться раніше, у разі виконання умов і вимог щодо повідомлення, встановлених у параграфі 2 цієї статті.