Оцінювання товарів
1. Якщо компетентний орган держави-члена призначення має намір провести оцінювання товарів, які підпадають під дію цього Регламенту, щоб встановити, чи реалізовують товари або товари такого типу законно в іншій державі-члені, та, якщо так, чи належним чином захищені законні суспільні інтереси, на які поширюється дія застосовних національних технічних правил держави-члена призначення, з урахуванням характеристик відповідних товарів, він невідкладно звертається до відповідного суб’єкта господарювання.
2. У разі звернення до відповідного суб’єкта господарювання компетентний орган держави-члена інформує суб’єкт господарювання про оцінювання із зазначенням товарів, які підлягають такому оцінюванню, та із визначенням застосовного національного технічного правила або процедури надання попереднього дозволу. Компетентний орган держави-члена призначення також інформує суб’єкт господарювання про можливість надання декларації взаємного визнання відповідно до статті 4 для цілей такого оцінювання.
3. Суб’єкту господарювання дозволено надавати товари на ринку держави-члена призначення, поки компетентний орган проводить оцінювання відповідно до параграфа 1 цієї статті, та продовжувати робити це, якщо суб’єкт господарювання не одержує адміністративне рішення, яке передбачає обмеження доступу до ринку або відмову в такому доступі для таких товарів. Цей параграф не застосовується, якщо оцінювання проводиться в рамках процедури надання попереднього дозволу або якщо компетентний орган тимчасово призупиняє надання на ринку товарів, які підлягають такому оцінюванню, відповідно до статті 6.
4. Якщо декларація взаємного визнання надана компетентному органу держави-члена призначення відповідно до статті 4, для цілей оцінювання відповідно до параграфа 1 цієї статті:
(a) декларація взаємного визнання, а також підтвердні докази, необхідні для верифікації інформації, яку вона містить, надані у відповідь на запит компетентного органу, приймаються компетентним органом як достатні для підтвердження того, що товари законно реалізовують в іншій державі-члені; та
(b) компетентний орган не вимагає жодної іншої інформації або документації від суб’єкта господарювання з метою підтвердження того, що товари законно реалізовують в іншій державі-члені.
5. Якщо декларація взаємного визнання не надана компетентному органу держави-члена призначення відповідно до статті 4, для цілей оцінювання відповідно до параграфа 1 цієї статті компетентний орган може вимагати від відповідного суб’єкта господарювання надання документації та інформації, необхідної для відповідного оцінювання:
(a) характеристик відповідних товарів або типу товарів; та
(b) законної реалізації товарів у іншій державі-члені.
6. Відповідному суб’єкту господарювання надається щонайменше 15 робочих днів після отримання запиту компетентного органу держави-члена призначення для надання документів та інформації, згаданих у пункті (a) параграфа 4 або в параграфі 5, або надання будь-яких аргументів чи коментарів, які суб’єкт господарювання може мати.
7. Для цілей проведення оцінювання відповідно до параграфа 1 цієї статті компетентний орган держави-члена призначення, згідно зі статтею 10(3), може звертатися до компетентних органів або контактних пунктів для продуктів держави-члена, у якій, за заявами суб’єкта господарювання, такий суб’єкт господарювання законно реалізовує свої товари, якщо компетентний орган потребує верифікації будь-якої інформації, наданої суб’єктом господарювання.
8. При проведенні оцінювання відповідно до параграфа 1, компетентні органи держав-членів призначення належним чином враховують зміст звітів про тести або сертифікатів, виданих органом з оцінювання відповідності, що їх надав будь-який суб’єкт господарювання в рамках оцінювання. Компетентні органи держав-членів призначення не повинні відмовляти у прийнятті звітів про тести або сертифікатів, виданих органом з оцінювання відповідності, акредитованим для належної сфери діяльності з оцінювання відповідності згідно з Регламентом (ЄС) № 765/2008, з причин, пов’язаних із компетентністю такого органу.
9. Якщо після завершення оцінювання відповідно до параграфа 1 цієї статті компетентний орган держави-члена призначення ухвалює адміністративне рішення стосовно товарів, оцінювання яких він проводив, він невідкладно повідомляє про таке адміністративне рішення суб’єкт господарювання, згаданий в параграфі 1 цієї статті. Також компетентний орган повідомляє про таке адміністративне рішення Комісію та інші держави-члени не пізніше ніж протягом 20 робочих днів після того, як він ухвалив таке рішення. Для цієї цілі він використовує систему, згадану у статті 11.
10. В адміністративному рішенні, згаданому в параграфі 9, повинні бути вказані причини рішення у достатньо детальний і обґрунтований спосіб, щоб сприяти оцінюванню його сумісності з принципом взаємного визнання та вимогами цього Регламенту.
11. Зокрема, адміністративне рішення, згадане в параграфі 9, повинне містити таку інформацію:
(a) національне технічне правило, на якому ґрунтується адміністративне рішення;
(b) законні підстави суспільного інтересу, які обґрунтовують застосування національного технічного правила, на якому ґрунтується адміністративне рішення;
(c) технічні або наукові дані, які враховував компетентний орган держави-члена призначення, у тому числі, якщо застосовно, будь-які релевантні зміни в сучасному рівні науково-технічного розвитку, які сталися з моменту набуття чинності національним технічним правилом;
(d) резюме аргументації, наданої відповідним суб’єктом господарювання, релевантної для оцінювання відповідно до параграфа 1, за наявності;
(e) дані, які підтверджують, що адміністративне рішення є належним для досягнення встановленої цілі, та що адміністративне рішення не виходить за межі необхідного для досягнення такої цілі.
12. В адміністративному рішенні, згаданому в параграфі 9 цієї статті, повинні бути вказані засоби правового захисту, доступні згідно з національним правом держави-члена призначення, та строки, застосовні до таких засобів правового захисту. Також у ньому повинна бути зазначена можливість суб’єктів господарювання користуватися SOLVIT та процедурою відповідно до статті 8.
13. Адміністративне рішення, згадане в параграфі 9, набуває чинності тільки після повідомлення про нього відповідного суб’єкта господарювання згідно із зазначеним параграфом.