Повноваження національних членів
1. Національні члени:
(a) сприяють або інакше підтримують видання або виконання будь-якого запиту про взаємну правову допомогу або взаємне визнання;
(b) безпосередньо контактують та обмінюються інформацією з будь-яким компетентним національним органом держави-члена або будь-яким компетентним органом, офісом або агентством Союзу, включно з Європейською прокуратурою.
(c) безпосередньо контактують та обмінюються інформацією з будь-яким міжнародним компетентним органом, відповідно до міжнародних зобов’язань своєї держави-члена;
(d) беруть участь у спільних слідчих групах, у тому числі у їх утворенні.
2. Без обмеження параграфа 1, держави-члени можуть надавати додаткові повноваження національним членам відповідно до їхнього національного права. Зазначені держави-члени повідомляють Комісію та Колегію про такі повноваження.
3. За згодою компетентного національного органу, відповідно до свого національного права національні члени можуть:
(a) видавати або виконувати будь-який запит про взаємну правову допомогу або взаємне визнання;
(b) видавати наказ про або запит щодо розслідувальних заходів, або виконувати їх, відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/41/ЄС ( - 17).
4. У невідкладних випадках, якщо неможливо виявити компетентний національний орган або своєчасно зв’язатися з ним, національні члени мають компетенцію для здійснення заходів, зазначених у параграфі 3, відповідно до їхнього національного права за умови, що вони інформують компетентний національний орган якнайшвидше.
5. Національний член може подати пропозицію компетентному національному органу стосовно здійснення заходів, зазначених у параграфах 3 і 4, якщо здійснення таким національним членом повноважень, зазначених у параграфах 3 і 4, суперечитиме:
(a) конституційним правилам держави-члена; або
(b) фундаментальним аспектам національної системи кримінального правосуддя такої держави-члена стосовно:
(i) розподілу повноважень між поліцією, прокурорами та суддями;
(ii) функціонального розподілу завдань між органами прокуратури; або
(iii) федеральної структури відповідної держави-члена.
6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні національні органи у випадках, зазначених у параграфі 5, розглядали пропозицію їхнього національного члена без неналежної затримки.