Обмін інформацією між державамн-членамн та між національними членами
1. Компетентні органи держав-членів здійснюють обмін із Євроюстом усією інформацією, необхідною для виконання ним своїх завдань відповідно до статей 2 і 4, із дотриманням застосовних правил щодо захисту даних. Така інформація включає щонайменше інформацію, зазначену в параграфах 4, 5 і 6 цієї статті.
2. Надсилання інформації Євроюсту повинно тлумачитися як запит на допомогу Євроюсту щодо відповідної справи лише в тому разі, якщо це безпосередньо вказано компетентним органом.
3. Національні члени без попереднього дозволу здійснюють між собою та зі своїми компетентними національними органами обмін усією інформацією, необхідною для виконання Євроюстом його завдань. Зокрема, компетентні національні органи повинні негайно інформувати своїх національних членів про справу, яка їх стосується.
4. Компетентні національні органи повинні інформувати своїх національних членів про утворення спільних слідчих груп та про результати роботи таких груп.
5. Компетентні національні органи повинні без неналежних затримок інформувати національних членів про справи, які стосуються принаймні трьох держав-членів, щодо яких запити і рішення стосовно судової співпраці, включаючи запити і рішення, які ґрунтуються на інструментах, спрямованих на реалізацію принципу взаємного визнання, було надіслано принаймні двом державам-членам, якщо виконано одну або більше таких умов:
(а) у державі-члені, яка надіслала або видала запит, відповідний злочин карається позбавленням волі або триманням під вартою, при цьому максимальний період покарання становить принаймні п’ять або шість років, на розсуд відповідної держави-члена, і включає таке:
(і) торгівля людьми;
(ii) сексуальне насильство або сексуальна експлуатація, включно з дитячою порнографією та сексуальним домаганням до дітей;
(iii) торгівля наркотиками;
(iv) незаконна торгівля вогнепальною зброєю, її складовими частинами чи компонентами, або боєприпасами чи вибуховими речовинами;
(v) корупція;
(vi) злочини проти фінансових інтересів Союзу;
(vii) підроблення грошей або платіжних засобів,
(viii) відмивання грошей;
(iх) комп’ютерні злочини;
(b) наявні фактичні ознаки участі злочинної організації;
(c) наявні ознаки того, що справа може мати значний транскордонний вимір або наслідки на рівні Союзу, або вона може негативно вплинути на інші держави-члени, ніж безпосередньо залучені.
6. Компетентні національні органи повинні інформувати своїх національних членів про:
(a) випадки, у яких виникли або можуть виникнути конфлікти юрисдикцій;
(b) контрольовані постачання, які стосуються принаймні трьох країн, щонайменше дві з яких є державами-членами;
(c) повторювані труднощі або відмови стосовно виконання запитів на судову співпрацю або рішень стосовно неї, включно із запитами й рішеннями, які ґрунтуються на інструментах, спрямованих на реалізацію принципу взаємного визнання.
7. Компетентні національні органи не зобов’язані надавати інформацію у конкретному випадку, якщо це може зашкодити важливим національним безпековим інтересам або поставити під загрозу безпеку фізичних осіб.
8. Ця стаття не обмежує умов, визначених у двосторонніх або багатосторонніх угодах або робочих угодах між державами-членами і третіми країнами, зокрема, будь-яких умов, визначених третіми країнами стосовно використання інформації, наданої раніше.
9. Ця стаття не обмежує інших обов’язків стосовно надсилання інформації Євроюсту, у тому числі передбачених Рішенням Ради 2005/671/ЮВС ( - 19).
10. Інформацію, зазначену в цій статті, надають у структурований спосіб, визначений Євроюстом. Компетентний національний орган не зобов’язаний надавати таку інформацію, якщо він уже надіслав її Євроюсту відповідно до інших положень цього Регламенту.