Національна координаційна система Євроюсту
1. Кожна держава-член призначає одного або декількох національних координаторів для Євроюсту.
2. Усі національні координатори, призначені державами-членами відповідно до параграфа 1, повинні мати навички й досвід, необхідні для здійснення ними їхніх повноважень.
3. Кожна держава-член повинна утворити національну координаційну систему Євроюсту для забезпечення координації роботи, яку виконують:
(a) національні координатори для Євроюсту;
(b) будь-які національні координатори з питань, що стосуються компетенції Європейської прокуратури;
(c) національні координатори для Євроюсту з питань, пов’язаних із тероризмом;
(d) національні координатори для Європейської судової мережі у кримінальних справах, та додатково до трьох інших контактних пунктів для Європейської судової мережі;
(е) національні члени або контактні пункти Мережі спільних слідчих груп, та національні члени або контактні пункти, створені рішеннями 2002/494/ЮВС, 2007/845/ЮВС та 2008/852/ЮВС;
(f) якщо застосовно, інші відповідні органи правосуддя.
4. Особи, зазначені у параграфах 1 і 3, зберігають свою посаду і статус відповідно до національного права, якщо це не матиме значного впливу на виконання ними обов’язків відповідно до цього Регламенту.
5. Національні координатори для Євроюсту повинні відповідати за функціонування своєї національної координаційної системи Євроюсту. Якщо призначено кілька координаторів для Євроюсту, один із них повинен відповідати за функціонування своєї національної координаційної системи Євроюсту.
6. Національних координаторів Євроюсту інформують про всі засідання їхньої національної координаційної системи Євроюсту, на яких розглядають питання, пов’язані з конкретними справами. Національні члени можуть брати участь у таких засіданням мірою необхідності.
7. Кожна національна координаційна система Євроюсту сприяє здійсненню завдань Євроюсту у відповідній державі-члені, зокрема, шляхом:
(a) забезпечення того, що система управління справами, зазначена у статті 23, отримує інформацію, яка стосується відповідної держави-члена, в ефективний та надійний спосіб;
(b) допомоги у визначенні того, чи запит необхідно опрацьовувати за допомоги Євроюсту або Європейської судової мережі;
(c) допомоги національному члену у визначенні релевантних органів для виконання запитів і рішень щодо судової співпраці, у тому числі запитів і рішень, які ґрунтуються на інструментах, спрямованих на реалізацію принципу взаємного визнання;
(d) підтримання тісних відносин із національним підрозділом Європолу, іншими контактними пунктами Європейської судової мережі та іншими відповідними компетентними національними органами.
8. Для досягнення цілей, зазначених у параграфі 7, особи, визначені у параграфі 1 і пунктах (а), (b) і (с) параграфа 3, повинні, та особи або органи, зазначені в пунктах (d) і (е) параграфа 3, можуть бути приєднані до системи управління справами відповідно до цієї статті та статей 23, 24, 25 і 34. Витрати, пов’язані з приєднанням до системи управління справами, покриваються із загального бюджету Союзу.
9. У творення національної координаційної системи Євроюсту і призначення національних координаторів не обмежує національних членів у прямому контакті з компетентними органами у його або її державі-члені.