Відносні підстави для визнання недійсності
1. Торговельну марку ЄС визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення:
(a) якщо існує більш рання торговельна марка, як передбачено у статті 8(2), та умови, встановлені у параграфі 1 або 5 згаданої статті, виконано;
(b) якщо існує торговельна марка, як передбачено у статті 8(3), та умови, встановлені у згаданому параграфі, виконано;
(c) якщо існує більш раннє право, як передбачено у статті 8(4), та умови, встановлені у згаданому параграфі, виконано;
(d) якщо існує більш рання назва місця походження або географічне зазначення, як передбачено у статті 8(6), та умови, встановлені у згаданому параграфі, виконано.
Усі умови, передбачені у першому підпараграфі, необхідно виконати до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС.
2. Торговельну марку ЄС також визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, якщо використання такої торговельної марки може бути заборонено на підставі іншого більш раннього права за законодавством Союзу або національного права, що регламентує її охорону, та, зокрема:
(а) права на ім'я;
(b) права на особисте зображення;
(c) авторського права;
(d) права промислової власності.
3. Торговельну марку ЄС не можна визнати недійсною, якщо власник права, зазначеного у параграфі 1 або 2, надає чітку згоду на реєстрацію торговельної марки ЄС до подання заяви про визнання недійсності або зустрічного позову.
4. Якщо власник одного з прав, зазначених у параграфі 1 або 2, раніше подав заявку на визнання недійсності торговельної марки ЄС або зустрічний позов у межах провадження щодо порушення, він не може подавати нову заяву про визнання недійсності або зустрічний позов на підставі іншого зі згаданих прав, які він міг використати для обґрунтування своєї першої заяви або зустрічного позову.
5. Застосовується стаття 59(3).