Плани реагування на появу пріоритетних шкідливих організмів
1. Кожна держава-член розробляє і регулярно оновлює для кожного пріоритетного шкідливого організму, що здатний потрапити на її територію і осісти на ній або на її частині, окремий план, який містить інформацію щодо процесів вироблення й ухвалення рішень, процедур і протоколів, що їх слід дотримуватися, та надання мінімальних ресурсів, а також процедур для надання подальших ресурсів у разі офіційного підтвердження або підозри на присутність такого шкідливого організму («план реагування»).
Держави-члени, на певному етапі, проводять консультації з відповідними стейкхолдерами у процесі складання і регулярного оновлення планів реагування.
Жодні плани реагування не потрібні для шкідливих організмів, щодо яких існує однозначний висновок про неможливість їх осадження або поширення у відповідній державі-члені внаслідок її екокліматичних умов або відсутності видів-господарів.
2. Кожний план реагування повинен визначати таке:
(a) ролі і відповідальність органів, залучених до реалізації плану, у випадку підтвердження або підозри на присутність відповідного пріоритетного шкідливого організму, а також систему підпорядкування і процедури для координації відповідних дій компетентних органів, інших органів публічної влади, зазначених у статті 4(2) Регламенту (ЄС) 2017/625, залучених делегованих органів або фізичних осіб, зазначених у статті 28(1) згаданого Регламенту, лабораторій і професійних операторів, у тому числі координації з сусідніми державами-членами та сусідніми третіми країнами, у відповідних випадках;
(b) доступ компетентних органів до споруд професійних операторів, інших відповідних операторів та фізичних осіб;
(c) доступ компетентних органів, за потреби, до лабораторій, обладнання, персоналу, зовнішнього експертного досвіду і ресурсів, необхідних для швидкого і дієвого викорінення або, у відповідних випадках, ізоляції відповідного пріоритетного шкідливого організму;
(d) вжиття заходів щодо забезпечення Комісії, інших держав-членів, відповідних професійних операторів та громадськості інформацією щодо присутності відповідного пріоритетного шкідливого організму і заходів, що їх вживають для боротьби з ним у випадку офіційного підтвердження або підозри на присутність відповідного шкідливого організму;
(e) механізми фіксації даних про присутність відповідного пріоритетного шкідливого організму;
(f) надані оцінки, зазначені у статті 6(2), і будь-яка оцінка держави-члена щодо ризику, який становить для її території пріоритетний шкідливий організм;
(g) вжиття заходів з управління ризиками, що стосуються відповідного пріоритетного шкідливого організму, згідно з секцією 1 додатка II, і процедури, яких необхідно дотримуватися;
(h) принципи географічної демаркації демаркованих територій;
(i) протоколи з описом методів візуальних перевірок, відбору зразків і лабораторних тестувань; та
(j) принципи щодо практичного навчання персоналу компетентних органів і, у відповідних випадках, органів влади різних рівнів, зокрема, публічної влади, лабораторій, професійних операторів та інших осіб, зазначених у пункті (a).
У певних випадках з питань, зазначених у пунктах (d)-(j) першого підпараграфа, повинні бути оформлені практичні інструкції.
3. Плани реагування можуть бути об’єднані для багатьох пріоритетних шкідливих організмів із подібними біологічними характеристиками і ряду видів-господарів. У таких випадках плани реагування повинні складатися із загальної частини, спільної для всіх пріоритетних шкідливих організмів, яких вона охоплює, і спеціальних частин для кожного відповідного шкідливого організму.
4. Протягом чотирьох років від дати укладення переліку пріоритетних шкідливих організмів держави-члени повинні встановити план реагування щодо пріоритетних шкідливих організмів, внесених у такий перелік.
Протягом одного року від дати внесення будь-якого додаткового відповідного шкідливого організму до переліку пріоритетних шкідливих організмів, держави-члени повинні встановити план реагування для такого пріоритетного шкідливого організму.
Держави-члени регулярно переглядають та, у відповідних випадках, оновлюють свої плани реагування.
5. Держави-члени на запит надають свої плани реагування Комісії й іншим державам-членам та інформують усіх відповідних професійних операторів шляхом публікації в Інтернеті.