Заходи з управління
1. За 18 місяців, протягом яких інвазійний чужорідний вид присутній у переліку Союзу, держави-члени повинні впровадити дієві інструменти управління для тих інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, масштабну поширеність яких на своїй території виявили держави-члени, щоб мінімізувати їхній вплив на біорізноманіття, пов’язані екосистемні послуги та, у застосовних випадках, на здоров’я людини чи економіку.
Такі заходи з управління повинні бути пропорційними впливу на довкілля та відповідати конкретним обставинам держав-членів, мати в основі аналіз витрат і вигід, а також включати, наскільки це можливо, заходи з відновлення, зазначені у статті 20. Вони повинні бути пріоритезовані на основі оцінювання ризиків та їх результативності за витратами.
2. Заходи з управління включають летальні чи нелетальні фізичні, хімічні чи біологічні дії, спрямовані на викорінення, контроль популяції чи локалізацію популяції інвазійного чужорідного виду. У відповідних випадках, заходи з управління повинні включати дії, застосовані до екосистеми, що приймає, спрямовані на підвищення її стійкості до поточних та майбутніх інвазій. Комерційне використання вже осаджених інвазійних чужорідних видів може бути дозволене тимчасово в рамках заходів з управління, спрямованих на їх викорінення, контроль популяції чи локалізацію, за чіткого обґрунтування доцільності та за умови, що запроваджені всі належні інструменти контролю, щоб запобігати будь-якому подальшому поширенню.
3. Під час застосування заходів з управління та методів відбору, передбачених для використання, держави-члени належним чином піклуються про здоров’я людини та про довкілля, особливо нецільові види та їхні оселища, і забезпечують, коли заходи спрямовані на тварин, уникнення тваринами в усіх випадках, коли цьому можна запобігти, болю, тривожності чи страждання.
4. Система нагляду, передбачена у статті 14, повинна бути створена й використовуватися для моніторингу діяльності, викорінення, контролю популяції чи локалізаційних заходів під час мінімізації впливу на біорізноманіття, пов’язані екосистемні послуги та, у застосованих випадках, на здоров’я людини чи економіку. Моніторинг також повинен включати оцінювання впливу на нецільові види, у відповідних випадках.
5. Якщо є значний ризик поширення в іншу державу-член інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, держави-члени, в яких такий вид присутній, негайно повідомляють про це інші держави-члени та Комісію. У належних випадках, відповідні держави-члени запроваджують інструменти управління, погоджені спільно. Якщо поширення може також зачепити треті країни, уражена держава-член докладає зусиль, щоб поінформувати треті країни, які перебувають під загрозою.