1. Злочини, згадані у статті 1 даної Конвенції, розглядаються як такі, що тягнуть видачу злочинця, вміщені у будь-якому договорі про видачу між державами-учасницями Договору. Держави-учасниці Договору зобов'язуються включати ці злочини як злочини, що ведуть до видачі, у кожний укладений між ними договір про видачу.
2. Якщо одна держава-учасниця Договору обумовлює видачу наявністю договору, отримує запит про видачу від іншої держави-учасниці Договору, з якою вона не має договору про видачу, вона розглядає дану Конвенцію як юридичну основу для видачі щодо злочинів, згаданих у статті 1 даної Конвенції. Видача регулюється іншими умовами, які передбачені законодавством держави, яка робить запит.
3. Держави-учасниці Договору, які не обумлюють видачу наявністю договору, визнають злочини, згадані у статті 1 даної Конвенції, як злочини, що ведуть до видачі, у відносинах між ними з урахуванням умов, передбачених законодавством держави, яка робить запит.
4. Держави-учасниці Договору за умови дотримання положень їх внутрішньодержавного законодавства розглядають питання про спрощення порядку видачі осіб, які виявили на це погодження і які відмовилися від формальної процедури видачі, за допомогою вирішення прямого зв'язку між відповідними міністерствами щодо запитів про видачу, а також за допомогою видачі осіб на основі лише ордерів про арешт або судових рішень.