Прийнявши до розгляду подання державної виконавчої служби, суд правильно керувався ст. 29 Закону "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) та ст. 365 ЦПК ( 1503-06 ), згідно з якими мирова угода між сторонами виконавчого провадження передається на затвердження суду за місцем виконання рішення. Такий самий порядок передбачено і ст. 352 ЦПК ( 1503-06 ) (після зміни редакції гл. 44 Законом від 19 жовтня 2000 р. ( 2056-14 ).
Оскільки визначені ст. 29 Закону "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) права й обов'язки сторін у виконавчому провадженні, в тому числі право укладати мирову угоду, яка затверджується судом, стосуються всіх рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, правила ст. 365 (352) ЦПК ( 1503-06 ) про мирову угоду та відмову від примусового виконання рішення мають застосовуватися судом у виконавчому провадженні як за судовими рішеннями, так і за іншими виконавчими документами.
Арбітражним процесуальним кодексом не передбачено затвердження мирових угод при виконанні рішень. Це право належить суду за місцем виконання рішення, а не арбітражному суду чи іншому органу, який видав виконавчий документ. Тому висновок судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України про порушення вимог ст. 24 ЦПК ( 1501-06 ) є необгрунтованим.
Водночас підлягають скасуванню у зв'язку з недодержанням вимог статей 103, 179 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ) і ухвала районного суду про затвердження мирової угоди та постанова президії обласного суду, якою цю ухвалу залишено без зміни.
Предметом стягнення за рішеннями арбітражного суду від 18 травня 2000 р. та 8 червня 2000 р. є майно ЗАТ "Луганський емалювальний завод". Підставою для постановлення цих рішень були грошові зобов'язання, а не майнові.
Згідно з довідкою Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська N 4689/24 від 7 вересня 2000 р. все майно названого товариства перебуває з 1998 р. в податковій заставі і дозволу на відчуження цього майна податкові органи не давали. Суд ці обставини належним чином не з'ясував, хоча вони мають істотне значення для правильного вирішення питання про затвердження мирової угоди.
Матеріали справи не містять доказів того, що майно, яке є предметом мирової угоди, не перебуває в податковій заставі.
Суд також не вжив заходів до з'ясування питання, чи не піддягають вимоги стягувача задоволенню в порядку, передбаченому Законом від 14 травня 1992 р. ( 2343-12 ) "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
З урахуванням наведеного зазначені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336 - 338 ЦПК ( 1503-06 ), Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:
Протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнити. Ухвалу Артемівського районного суду м. Луганська від 27 липня 2000 р., постанову президії Луганського обласного суду від 11 жовтня 2000 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 13 грудня 2000 р. скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Голова Верховного Суду України В.Ф.Бойко
Секретар Пленуму, суддя Верховного Суду України М.П.Селіванов
"Вісник Верховного Суду України", N 4, липень - серпень, 2001 р.