СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 10.04.97 м.Київ
vd970410
Припущення про груповий збут наркотиків
(Витяг)
Висновок суду про те, що особа збувала наркотичні засоби в групі з іншими особами, грунтувався на припущеннях, тому судові рішення в частині засудження цієї особи за ч. 2 ст. 229-1 КК ( 2002-05 ) України скасовано і справу закрито
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 1994 р. П. засуджений за ч. 2 ст. 229-1 КК ( 2002-05 ) із застосуванням ст. 44 КК ( 2001-05 ) на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна, за ч. 2 ст. 229-6 КК - на три роки позбавлення волі. На підставі ст. 42 КК йому остаточно визначено п'ять років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією особистого майна, а також відповідно до ст. 14 КК призначено примусове лікування від наркоманії в місцях відбування покарання.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 22 грудня 1994 р. вирок залишено без зміни.
Постановою президії Київського міського суду від 4 березня 1996 р. залишено без задоволення протест заступника прокурора м. Києва.
Згідно з вироком П. засуджений за те, що він у червні 1994 р. з метою виготовлення для наступного збуту наркотичних засобів, вступив у злочинний зговір з невстановленою особою на ім'я Олена, від якої за період з 4 червня по 7 липня 1994 р. одержував рослинну речовину - макову солому (яка містить наркотичні алкалоїди опію - морфін і кодеїн) та незаконно її зберігав з метою виготовлення з неї для збуту наркотичного засобу. Після виготовлення останнього П. щотижня незаконно збував його невстановленій особі, за що одержував винагороду у вигляді дози наркотику. 7 липня 1994 р. в квартирі, де П. тимчасово проживав, у нього було вилучено 120 грамів макової соломи, яку він незаконно зберігав з метою виготовлення наркотичних засобів для збуту, 230 грамів подрібненої маси коричневого кольору із запахом розчинника, яка являла собою екстраговану солому маку без вмісту наркотичних алкалоїдів опію. Крім того, в цей день П. незаконно зберігав без мети збуту: при собі - 5,99 грама та 4,5 грама ацетильованого опію (вага сухої речовини відповідно 0,44 та 0,45), а в квартирі - 70 грамів макової соломи, яка містила наркотичні алкалоїди опію - морфін і кодеїн.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про зміну судових рішень, скасування їх у частині засудження П. за ч. 2 ст. 229-1 КК ( 2002-05 ) та закриття справи.
Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав протест, перевіривши матеріали справи та доводи протесту, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, П. був затриманий 7 липня 1994 р. з наркотичними засобами, які він придбав і зберігав для особистого користування. 8 липня 1994 р. щодо нього було порушено кримінальну справу за ознаками ч. 1 ст. 229-6 КК ( 2002-05 ).
У ході розслідування цієї справи П. дав показання про виготовлення ним у період з 4 червня по 7 липня 1994 р. наркотичних засобів. При цьому він твердив, що наміру збувати їх не мав і фактично нікому не збував. Доказів, які підтверджували б висновок суду про те, що П. незаконно виготовляв з метою збуту і збував наркотичні засоби, у справі немає. Будь-які дані про те, що він робив це за попереднім зговором з групою осіб, відсутні, особа, якій він нібито збував виготовлені наркотичні засоби, не встановлена. Отже, висновок суду про винність П. у вчиненні цього злочину зроблено на припущеннях, які не можуть бути обгрунтуванням його вини. Аналіз показань П. дає підстави для висновку про відсутність у нього умислу на збут наркотичних засобів. За його словами, невстановлена особа лише забезпечувала його сировиною. Таким чином, П. не мав мети збуту і не збував наркотичні засоби, оскільки не міг особисто ними розпоряджатися, а зговір його з невстановленою особою про вчинення таких дій не доведено.
Разом з тим позбавлені підстав наведені в протесті посилання на те, що за ч. 2 ст. 229-1 КК ( 2002-05 ) П. засуджений необгрунтоване, оскільки при розслідуванні справи не додержано вимоги ст. 98 КПК ( 1002-05 ) про обов'язковість винесення постанови про порушення кримінальної справи і за ч. 2 ст. 229-1 КК.
Згідно зі ст. 141 КПК ( 1002-05 ), якщо під час попереднього слідства виникає необхідність змінити або доповнити пред'явлене обвинувачення, слідчий зобов'язаний заново його пред'явити з виконанням вимог, встановлених статтями 131-133 і 140 КПК, що й було ним зроблено.
З урахуванням наведеного, тривалості часу, який минув відтоді, коли відбулися події, і того, що докази, які можна було зібрати, вичерпано, вирок і наступні судові рішення в частині засудження П. за ч. 2 ст. 229-1 КК ( 2002-05 ) необхідно скасувати, а справу провадженням закрити за відсутністю складу злочину.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора України задовольнила, вирок Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 1994 р., ухвалу судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 22 грудня 1994 р. та постанову президії цього суду від 4 березня 1996 р. в частині засудження П. за ч. 2 ст. 229-1 КК ( 2002-05 ) скасувала і справу закрила на підставі п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ), постановивши вважати його засудженим за ч. 2 ст. 229-6 КК до позбавлення волі строком на три роки.
Надруковано: "Юридичний вісник України", N 31(267), 2000 р.