СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 05.05.98
(Витяг)
Вироком Олександрійського міського суду Кіровоградської області від 12 грудня 1997 р. К. засуджено за ч. 3 ст. 198-2 КК ( 2002-05 ) на п'ять років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Кіровоградського обласного суду від 27 січня 1998 р. вирок змінено - дії К. перекваліфіковано на ст. 102 КК ( 2001-05 ) і покарання пом'якшено до двох років позбавлення волі.
Постановою президії цього суду від 25 лютого 1998 р. ухвалу судової колегії щодо К. залишено без зміни, а протест прокурора області в порядку нагляду - без задоволення.
К. засуджено за те, що 8 серпня 1997 р. він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вчинив примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань, поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров'я, щодо Т., заподіявши їй тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування ухвали судової колегії та постанови президії обласного суду у зв'язку з безпідставною перекваліфікацією дій К. та м'якістю призначеного йому покарання і направлення справи на новий касаційний розгляд.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Перекваліфіковуючи дії К. з ч. 3 ст. 198-2 на ст. 102 КК ( 2001-05, 2002-05 ), судова колегія зазначила в ухвалі, що цивільно-правові відносини між К. і Т. не виникли у зв'язку з тим, що взяті останньою в борг у засудженого 5 грн. не перейшли в її розпорядження, а були залишені нею на столі. Тілесні ушкодження середньої тяжкості К. заподіяв потерпілій умисно під час сварки. З таким висновком судової колегії погодитись не можна.
Під час попереднього слідства і в судовому засіданні було встановлено, що К. дав у борг потерпілій 5 грн. і через деякий час примусив її їх повернути, заподіявши їй при цьому тілесні ушкодження розпеченою праскою. К. припинив свої протиправні дії тільки тоді, коли Т. пообіцяла повернути борг. Зазначене підтвердили потерпіла Т., свідки Г. Е., А., Г. С. Ці обставини знайшли своє підтвердження під час проведення очних ставок між Т. і Г. Е., К., А.
Крім того, висновок судової колегії про відсутність між К. та Т. цивільно-правових зобов'язань внаслідок того, що потерпіла не брала грошей, не відповідає матеріалам справи.
Так, К. на попередньому слідстві та в судовому засіданні вину свою визнав і при цьому показав, що передав Т. у борг 5 грн., а через кілька годин почав вимагати від неї повернення йому грошей. Оскільки вона їх не віддала, він увімкнув праску для того, щоб налякати Т. і щоб вона сказала, де гроші. Потім він взяв її за руки і почав заподіювати їй опіки.
Під час судового слідства свідки показали: А. - що у відповідь на вимогу К. повернути борг Т. пообіцяла принести гроші, а Г. С. - що на запитання К. про гроші Т, відповіла, що вони в неї. Наведені показання свідчать про те, що гроші перейшли в розпорядження потерпілої, тобто між нею і К. виникли цивільно-правові зобов'язання.
Таким чином, примушування К. потерпілої до повернення боргу, наявність якого вона не заперечувала, мало місце, а заподіяння тілесних ушкоджень було засобом застосування при цьому насильства.
За таких обставин касаційна інстанція неправильно перекваліфікувала дії К. з ч. 3 ст. 198-2 на ст. 102 КК ( 2001-05, 2002-05 ), що дало можливість безпідставно пом'якшити засудженому покарання.
Тому судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України ухвалу судової колегії та постанову президії Кіровоградського обласного суду скасувала і направила справу на новий касаційний розгляд.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.