ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 06.04.2001
(Витяг)
Вироком Донецького обласного суду від 13 червня 2000 р. О. засуджено за ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) на шість років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, за п. "ж" ст. 93 КК - на 15 років позбавлення волі. За сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому остаточно визначено 15 років позбавлення волі без конфіскації майна з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 5 жовтня 2000 р. вирок залишено без зміни. Цим вироком засуджено також Ш., протест щодо якого не внесено.
За вироком суду О. визнано винним у тому, що він за попереднім зговором із Ш. з метою заволодіння індивідуальним майном громадян проник у житло і вчинив розбійний напад на М., поєднаний з насильством, небезпечним для його життя і здоров'я, а крім того, щоб приховати цей злочин, вчинив умисне вбивство М.
Зазначені злочини вони вчинили за таких обставин.
15 грудня 1999 р. приблизно о 18-й годині 30 хвилин О. і Ш. прийшли у квартиру до М., де з метою заволодіння майном останнього побили його, завдаючи йому удари руками і ногами в різні частини тіла. Ш. до того ж ударив потерпілого бітою по голові, а О. - ножем чотири рази по руках, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Коли вони, заволодівши майном М. на суму 2075 грн., виходили з викраденим із квартири, О. з метою приховання злочину вдарив М. два рази ножем у шию та ключицю, вбивши таким чином потерпілого.
У протесті заступника Генерального прокурора України порушено питання про зміну судових рішень щодо О. та призначення йому за ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) шість років позбавлення волі без конфіскації майна із застосуванням ст. 44 КК.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи протесту, Пленум вважає, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Винність О. в розбійному нападі та умисному вбивстві М. за обставин, викладених у вироку, доведена його показаннями, показаннями засудженого Ш., свідків Ш.Д., Ш.О., П., висновком судово-медичної експертизи, даними протоколів обшуку, вилучення й огляду речових доказів та іншими доказами.
Дії засудженого О. за п. "ж" ст. 93 і ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) кваліфіковано правильно. Що стосується рішення суду про поглинення більш суворим основним покаранням додаткового покарання - конфіскації майна, яке було призначено йому за ч. 3 ст. 142 КК, то його не можна визнати законним і обгрунтованим.
За змістом ч. 1 ст. 42 КК ( 2001-05 ) за сукупністю вчинених злочинів визначення остаточного покарання шляхом повного чи часткового складання призначених покарань за окремі злочини або поглинення менш суворого покарання більш суворим стосується лише основних покарань.
Відповідно до частини другої цього Закону до основного покарання може бути приєднано будь-яке з додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу були визнано винною.
Згідно з санкцією ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) конфіскація майна є обов'язковою і її непризначення можливе лише при застосуванні ст. 44 КК.
Як вбачається з вироку, суд за ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) призначив О. шість років позбавлення волі з конфіскацією майна, проте додаткове покарання поглинено основним покаранням, призначеним за ст. 93 КК. Отже, дійшовши такого висновку, суд, по суті, порушив вимоги ст. 42 КК, оскільки непризначення обов'язкового додаткового покарання за сукупністю злочинів можливе тільки тоді, коли його не було призначено за ч. 3 ст. 142 КК, яка входить у сукупність, у порядку ст. 44 КК.
Враховуючи наведене, протест прокурора, в якому порушено питання про застосування до О. ст. 44 КК ( 2001-05 ) і визначення йому основного покарання як за ч. 3 ст. 142 КК, так і за сукупністю злочинів без конфіскації майна, є обгрунтованим.
Керуючись статтями 393, 394 КПК ( 1003-05 ), Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВИВ:
протест заступника Генерального прокурора України задовольнити, вирок Донецького обласного суду від 13 червня 2000 р. та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 5 жовтня 2000 р. щодо О. змінити, застосувати до нього ст. 44 КК ( 2001-05 ) і призначити йому за ч. 3 ст. 142 КК шість років позбавлення волі без конфіскації майна.
За сукупністю злочинів, передбачених п. "ж" ст. 93, ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ), визначити О. 15 років позбавлення волі без конфіскації майна з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму.
"Вісник Верховного Суду України", N 3, травень - червень, 2001 р.