СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
19.11.2003
(Витяг)
У квітні 2002 р. Свято-Успенська релігійна громада с. Щитинь Любешівського району Волинської області (далі - релігійна громада) звернулася до суду з позовом до К. І. та К. Н. про усунення перешкод у виготовленні технічної документації на жилий будинок і виселення з нього відповідачів без надання іншого житла, посилаючись на те, що зазначений будинок належить громаді на праві власності згідно з рішенням загальних зборів КСП "Прип'ять" (далі - КСП) від 21 березня 2000 р. та рішенням Щитинської сільської ради (далі - сільрада) від 29 березня 2002 р. Релігійна громада стверджувала, що сім'я відповідачів самовільно вселилася в цей будинок у 1995 р. на підставі неповноважного рішення правління КСП від 30 вересня 1995 р., добровільно виселитися відмовляється і не допускає представника БТІ до проведення обміру будинку, тому просила задовольнити позов і визнати недійсним зазначене рішення правління.
В липні 2002 р. К. І. та К. Н. звернулись із зустрічним позовом до релігійної громади та сільради про визнання недійсним виданого релігійній громаді свідоцтва про право власності на спірний жилий будинок, посилаючись на те, що це свідоцтво було видане сільрадою на підставі неповноважного рішення загальних зборів КСП від 21 березня 2000 р., оскільки на цих зборах із 420 членів господарства були присутні лише 180.
Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 6 серпня 2002 р. в первинному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено: постановлено визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане сільрадою 16 травня 2002 р. релігійній громаді.
Додатковим рішенням того ж суду від 8 жовтня 2002 р. визнано недійсним рішення сільради від 29 березня 2002 р. про визнання права власності релігійної громади на жилий будинок і надвірні будівлі в с. Щитинь.
Ухвалою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області від 14 листопада 2002 р. обидва рішення суду першої інстанції залишені без зміни.
У касаційній скарзі релігійна громада просила скасувати постановлені у справі рішення, посилаючись на неправильне застосування судом вимог матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення, районний суд виходив з того, що відповідачі вселилися в спірне жиле приміщення на підставі рішення правління КСП від 30 вересня 1995 р. про надання його К. І., а тому не було підстав вважати таке вселення самоправним.
Рішення правління КСП про надання спірного будинку для проживання сім'ї відповідача К. І. за відсутності згоди профспілкового комітету цього ж підприємства не може визнаватися належною підставою для вселення в спірне жиле приміщення, оскільки згідно зі ст. 59 ЖК ( 5464-10 ) жилі приміщення в будинках громадського житлового фонду надаються громадянам за спільними рішеннями відповідної організації та її профкому з повідомленням у наступному виконавчому комітету місцевої ради, котрий на підставі цього рішення видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Крім того, районний суд не з'ясував правового статусу спірного будинку на час надання житла сім'ї відповідача К. І. й не перевірив обґрунтування правомірності визнання права власності на спірне житло за релігійною громадою, оскільки у справі немає даних про те, що будинок передавався на баланс сільраді. З'ясування цих обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.
Оскільки суд першої інстанції постановив необґрунтоване рішення, допустивши порушення процесуального і матеріального права, та не дослідив належним чином всіх обставин справи, а суд апеляційної інстанції не виправив зазначених недоліків, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 334, 343 ЦПК ( 1503-06 ), касаційну скаргу релігійної громади задовольнила: рішення Камінь-Каширського районного суду від 6 серпня 2002 р. та від 8 жовтня 2002 р., а також ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області від 14 листопада 2002 р. скасувала, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.