СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
01.07.92
(Витяг)
У серпні 1989 р. К. звернувся з позовом до К-ка і Д. про визнання права власності на частину будинку і поділ іншого майна. Справа судами розглядалась неодноразово. Рішенням судової колегії в цивільних справах Харківського обласного суду від 16 травня 1992 р. позов К. було задоволено - визнано за ним право власності на 1/2 частину будинку.
У касаційній скарзі відповідач К-ко просив скасувати це рішення, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, неналежну оцінку доказів щодо будівництва будинку, строку, протягом якого зберігається право на частку в майні колгоспного двору.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Визнаючи за позивачем право власності на 1/2 частину будинку, суд виходив з того, що цей будинок належав колгоспному двору, до складу якого на час його припинення в 1964 р. (у зв'язку з перетворенням колгоспу в радгосп) входило шість осіб. Після припинення колгоспного двору в господарстві проживали позивач та відповідач і до них у зв'язку з цим перейшли частки інших осіб, що були членами даного двору.
Проте цей висновок судом зроблено без достатніх підстав.
Всупереч вимогам ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ) суд не послався на норму матеріального права, на підставі якої він дійшов висновку, що частки в майні двору, на які на час його припинення мали право інші члени двору, крім позивача і відповідача, перейшли до останніх.
Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови N 3 від 2 березня 1973 р. "Про судову практику в справах про поділ колгоспного двору і виділ з нього" роз'яснив, що розмір частки колишнього члена колгоспного двору у спільному майні, яке належало колгоспному двору і збереглося після його перетворення в господарство робітників або службовців, встановлюється відповідно до ст. 123 Цивільного кодексу ( 1540-06 ). Тому при поділі майна, яке є спільною власністю колгоспного двору, суди повинні виходити з принципу рівності часток усіх колишніх його членів (в тому числі непрацездатних і неповнолітніх), які не втратили право на частку в майні двору на час припинення останнього.
Оскільки справу було вирішено без достатньої перевірки обгрунтованості позовних вимог і заперечень проти позову, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасувала рішення, а справу направила на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 2, 1995 р.