СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 15.04.99
При вирішенні питання про наявність у винної особи умислу
на позбавлення потерпілого життя слід враховувати як
спосіб і знаряддя злочину, так і кількість та локалізацію
тілесних ушкоджень, а також інші обставини вчинення
злочину, на підставі яких можна зробити висновок про зміст і спрямованість умислу винного
(Витяг)
Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 травня 1985 р. С. В. засуджено за ст. 94 КК ( 2001-05 ) на 15 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Миколаївського обласного суду від 11 червня 1985 р. вирок залишено без зміни.
С. В. визнано винним в умисному вбивстві своєї дружини С. Й., вчиненому за таких обставин.
7 березня 1985 р. приблизно о 15-й годині між С. В., котрий перебував у стані алкогольного сп'яніння, та його дружиною С. Й. виникла сварка, під час якої С. В. з метою умисного вбивства кухонним ножем завдав потерпілій удар у черевну порожнину, заподіявши їй тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Незважаючи на надану медичну допомогу, 11 березня 1985 р. С. Й. померла.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про зміну судових рішень, перекваліфікацію дій С. В. зі ст. 94 КК ( 2001-05 ) на ч. 3 ст. 101 КК та призначення йому за цим законом покарання у вигляді 12 років позбавлення волі. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд з достатньою повнотою встановив фактичні обставини справи, проте дав неправильну юридичну оцінку діям засудженого.
На попередньому слідстві та в судовому засіданні С. В. стверджував, що не мав умислу на вбивство С. Й. і що після того, як ударив дружину ножем, він намагався надати їй допомогу. Ці показання С. В. не тільки не спростовані, а й підтверджуються іншими наявними у справі доказами. Зокрема, як видно з показань синів засудженого - С. С. і С. О., коли вони на крик вбігли на кухню, мати стояла біля буфета, а потім почала осідати на підлогу, а батько знаходився на відстані 2,5 метра від неї. Зазначена обставина, а також той факт, що потерпілій було завдано один удар ножем, цілком узгоджуються з показаннями засудженого С. В. про те, що умислу вбити дружину в нього не було.
Як видно з висновку судово-медичної експертизи, 7 березня 1985 р. потерпілу було прооперовано, а 9 березня стан її здоров'я погіршився. Наступного дня у неї було виявлено нагноєння рани. 11 березня її знову було прооперовано, при цьому виявилося, що причиною гнійного перитоніту є рана черевної стінки, яка загноїлася через наявність у черевній порожнині залишків крові. Після операції стан потерпілої був украй тяжкий, і того ж дня вона померла.
У справі встановлено, що С. В. на грунті особистих неприязних стосунків під час сварки умисно заподіяв дружині тяжке тілесне ушкодження. Внаслідок цього поранення і у зв'язку з ускладненнями, що виникли після хірургічного втручання, на четверту добу після події сталася смерть потерпілої.
Таким чином, у протесті правильно порушено питання про необхідність перекваліфікації дій С. В. зі ст. 94 КК ( 2001-05 ) на ч. 3 ст. 101 КК та призначення йому покарання в межах санкції цього закону. Тому судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України ухвалені щодо С. В. судові рішення змінила: перекваліфікувала його дії зі ст. 94 на ч. 3 ст. 101 КК і призначила йому покарання у вигляді 12 років позбавлення волі. У зв'язку з відбуттям С. В. покарання його звільнено з місць позбавлення волі.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 2000 р.