СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
УХВАЛА
24.05.1967
(Витяг)
Г. пред'явила позов до Дубнівського автотранспортного підприємства про відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника. Позивачка зазначала, що 19 вересня 1964 р. автомашиною, яка належала відповідачу, вчинено наїзд на О., внаслідок чого останній помер.
Посилаючись на те, що на утриманні О. перебувало двоє дітей, яких вона народила, перебуваючи у фактичному шлюбі з ним, позивачка просила суд постановити рішення про стягнення з відповідача по 25 крб. щомісяця на утримання кожної дитини до їх повноліття, оскільки він заподіяної шкоди добровільно не відшкодовує.
Рішенням Вінницького обласного суду від 14 квітня 1967 р. постановлено стягнути з Дубнівського автотранспортного підприємства на користь дітей 1116 крб. одноразово та на кожного з них - по 18 крб. щомісяця, починаючи з 19 квітня 1967 р. до 16-річного віку, а якщо вони будуть навчатись, - до 18 років.
У касаційній скарзі відповідач просив зменшити розмір відшкодування, оскільки у нещасному випадку є вина потерпілого. Касаційна скарга не підлягала задоволенню з таких підстав.
В судовому засіданні встановлено, що наїзд на О. вчинено автомашиною, яка належить відповідачу. Вироком народного суду Гайсинського району від 4 вересня 1965 р. винним у наїзді визнано шофера автомашини Б., який в порушення п. 41 Правил руху на автотранспорті, помітивши людей, які перебігали дорогу на відстані 25 - 30 м, не вжив заходів до зупинення автомашини.
В нещасному випадку є також вина й потерпілого, який, будучи в нетверезому стані, вийшов за проїжджу частину дороги і намагався зупинити автомашину, а коли вона наблизилась на відстань 25 - 30 м, став перебігати дорогу, чим створив аварійну обстановку.
Отже, за таких обставин обласний суд правильно дійшов висновку, що шкоду зобов'язаний відшкодувати відповідач як володілець джерела підвищеної небезпеки, але оскільки виникненню шкоди сприяла й груба необережність самого потерпілого, то розмір відшкодування повинен бути зменшений.
При цьому суд врахував ступінь вини як заподіювача шкоди, так і потерпілого, тому підстав для скасування або зміни рішення не було.
Доводи відповідача про те, що судом неправильно враховано ступінь вини самого потерпілого, не заслуговували на увагу, оскільки вони не грунтувалися на матеріалах справи.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 310, 311 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія Верховного Суду касаційну скаргу Дубнівського автотранспортного підприємства залишила без задоволення, а рішення Вінницького обласного суду - без зміни.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.