СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 25.04.2000
(Витяг)
Вироком Ленінградського районного суду м. Києва від 24 червня 1999 р. К. засуджено за ч. 2 ст. 142 КК ( 2001-05 ) на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ч. 3 ст. 117 КК - на дев'ять років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 118 КК - на п'ять років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК - на дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 2 грудня 1999 р. вирок залишено без зміни.
К. визнано винним у вчиненні злочинів за таких обставин.
16 липня 1998 р. приблизно о 1-й годині К., а також З., якого за вчинення цих же злочинів засуджено вироком Ленінградського районного суду м. Києва від 26 березня 1999 р., та особа, щодо якої справу виділено в окреме провадження у зв'язку з розшуком, вчинили за попереднім зговором розбійний напад на потерпілих Л. і К-ка. При цьому, як зазначено у вироку, особа, яка перебуває у розшуку, завдала Л. удар рукою в обличчя, а З. обшукав К-ка і, не знайшовши грошей, силоміць примусив сісти в автомобіль, куди також посадили Л. Після цього К. та його співучасники відвезли потерпілих у лісопосадку, де під погрозою вбивства почали вимагати у К-ка гроші. Потерпілий пообіцяв дати 100 доларів США, які знаходяться за його місцем проживання в гуртожитку, і в супроводі З. пішов за грошима. За відсутності останнього К. та особа, яка перебуває в розшуку, групою згвалтували потерпілу Л. і задовольнили з нею статеву пристрасть неприродним способом. Не дочекавшись повернення К-ка, який пішов у гуртожиток за грошима, З. знову прийшов у лісопосадку, де в цей час К. гвалтував Л., і своєю присутністю пригнічував волю потерпілої до опору.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про перекваліфікацію дій К. з ч. 2 ст. 142 КК на ч. 2 ст. 144 КК ( 2001-05 ). Перевіривши матеріали справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини К. у згвалтуванні Л. групою осіб, а також у задоволенні з нею статевої пристрасті неприродним способом відповідають фактичним обставинам справи, обгрунтовані розглянутими у судовому засіданні і наведеними у вироку доказами: показаннями потерпілих Л. і К-ка, свідків Р., Ч., М., В., Я., П., а також показаннями К. і З. на попередньому слідстві. Дії К. за ч. 3 ст. 117 та ч. 2 ст. 118 КК ( 2001-05 ) кваліфіковано правильно.
Тими ж доказами підтверджено, що К. за попереднім зговором із двома іншими особами, застосувавши насильство, яке не було небезпечним для життя і здоров'я, та погрожуючи вбивством, вимагав від потерпілих К-ка і Л. 100 доларів США. Однак ці дії К. суд помилково кваліфікував за ч. 2 ст. 142 КК ( 2001-05 ).
Відповідно до ст. 142 КК розбоєм визнається напад з метою заволодіння індивідуальним майном громадян, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. За змістом цієї статті такі насильство й погроза спрямовані на заволодіння майном негайно - у момент їх застосування.
Як видно зі справи, насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, до потерпілих застосовано не було, а погроза насильством і вбивством була спрямована на одержання від К-ка грошей у майбутньому, а не в момент її застосування. За таких обставин дії К. у цій частині судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України перекваліфікувала з ч. 2 ст. 142 КК на ч. 2 ст. 144 КК ( 2001-05 ) як вимагательство, вчинене за попереднім зговором групою осіб під погрозою вбивства і поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.