СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 19.11.98
(Витяг)
Вироком Центрального районного суду м. Одеси від 25 листопада 1997 р. Ш. засуджено за ст. 861 КК із застосуванням ст. 44 КК ( 2001-05 ) на п'ять років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією всього належного йому майна.
У касаційному порядку справа не розглядалась. Протест заступника Генерального прокурора України, в якому порушувалось питання про скасування вироку за м'якістю покарання, постановою президії Одеського обласного суду від 2 вересня 1998 р. залишено без задоволення.
Ш. засуджено за те, що в ніч із 18 на 19 червня 1997 р. він за попереднім зговором із С. та не встановленою слідством особою, зламавши віконні грати, проникли в приміщення офісу, звідки викрали колективне майно в особливо великому розмірі на загальну суму 10 тис. 566 грн., яке належало Центру Української академії наук національного прогресу.
Матеріали щодо С. та не встановленої слідством особи органами попереднього слідства виділено в окреме провадження.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування судових рішень і повернення справи на новий судовий розгляд, зазначивши, що суд не взяв до уваги характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину й дані про особу Ш. і призначив йому м'яке покарання.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 44 КК ( 2001-05 ) при призначенні покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за вчинений злочин, суд повинен навести у вироку виняткові обставини та дані про особу винного, які дають можливість прийняти таке рішення.
Ці вимоги закону судом не додержано.
Як вбачається із вироку, застосувавши до Ш. ст. 44 КК ( 2001-05 ), суд послався на те, що враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного, який позитивно характеризується і має на утриманні малолітню дитину, а також те, що він є раніше судимим. Отже, фактично суд не тільки не врахував тяжкість вчиненого злочину, а й, по суті, не навів у вироку тих обставин та даних про особу засудженого, на підставі яких йому можна було б призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом.
Президія Одеського обласного суду при розгляді справи не звернула на це уваги.
У зв'язку з наведеним судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора України задовольнила, вирок Центрального районного суду м. Одеси та постанову президії Одеського обласного суду щодо Ш. скасувала за м'якістю покарання, а справу направила на новий судовий розгляд у той самий суд в іншому складі суддів. Як зазначено в ухвалі, якщо при новому судовому розгляді буде доведено, що Ш. винний у вчиненні злочину, передбаченого ст. 86-1 КК ( 2001-05 ), а інші виняткові обставини й дані про особу засудженого будуть встановлені, то призначене йому покарання треба визнати м'яким.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.