Дотримання
1. Кожна Висока Договірна Сторона вимагає, щоб її збройні сили та відповідні установи чи відомства видавали відповідні накази й робочі методики, та щоб її особовий склад проходив підготовку, яка узгоджується з відповідними положеннями цього Протоколу.
2. Високі Договірні Сторони зобов'язуються консультуватися та співпрацювати одна з одною у двосторонньому порядку, з допомогою Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй або з допомогою інших відповідних міжнародних процедур для вирішення будь-яких проблем, що можуть виникати у зв'язку з тлумаченням та застосуванням положень цього Протоколу.
Технічний додаток
Цей Технічний додаток містить інформацію про запропоновану найліпшу практику для досягнення цілей, що містяться в статтях 4, 5 та 9 цього Протоколу. Цей Технічний додаток виконуватиметься Високими Договірними Сторонами на добровільній основі.
1. Реєстрація, зберігання та повідомлення інформації про боєприпаси, що не вибухнули, і залишені вибухонебезпечні боєприпаси
a) Реєстрація інформації. Що стосується вибухонебезпечних боєприпасів, які, можливо, перетворилися на боєприпаси, що не вибухнули, то держава повинна намагатись якомога точніше реєструвати таку інформацію: i) місцезнаходження районів, які були цілями і в яких використовували вибухонебезпечні боєприпаси; ii) приблизну кількість вибухонебезпечних боєприпасів, що були використані в районах, зазначених у підпункті "i"; iii) вид і характер вибухонебезпечних боєприпасів, що були використані в районах, зазначених у підпункті "i"; iv) загальне місцезнаходження відомих та можливих боєприпасів, що не вибухнули;
У випадку, коли держава була змушена залишити вибухонебезпечні боєприпаси під час операцій, вона повинна намагатися залишити їх у безпечний і надійний спосіб та зареєструвати таку інформацію про ці боєприпаси: v) місцезнаходження залишених вибухонебезпечних боєприпасів; vi) приблизну кількість залишених вибухонебезпечних боєприпасів на кожній конкретній ділянці; vii) види залишених вибухонебезпечних боєприпасів на кожній конкретній ділянці.
b) Зберігання інформації. У випадку, коли держава зареєструвала інформацію відповідно до пункту "a", вона повинна зберігатися таким чином, щоб уможливити її пошук і подальше повідомлення відповідно до пункту "c".
c) Повідомлення інформації. Інформацію, що зареєстрована та зберігається державою відповідно до пунктів "a" і "b", потрібно повідомляти з урахуванням інтересів безпеки та інших зобов'язань держави, що надає інформацію, відповідно до таких положень: i) зміст: повідомлювана інформація про боєприпаси, що не вибухнули, повинна містити подробиці щодо: 1) загального місцезнаходження відомих та можливих боєприпасів, що не вибухнули; 2) видів та приблизної кількості вибухонебезпечних боєприпасів, використаних у районах, які були цілями; 3) способу ідентифікації вибухонебезпечних боєприпасів, у тому числі кольору, розміру та форми, а також інших відповідних маркувань; 4) способу безпечного знешкодження вибухонебезпечних боєприпасів. Повідомлювана інформація про залишені вибухонебезпечні боєприпаси повинна містити подробиці щодо: 5) місцезнаходження залишених вибухонебезпечних боєприпасів; 6) приблизної кількості залишених вибухонебезпечних боєприпасів на кожній конкретній ділянці; 7) видів залишених вибухонебезпечних боєприпасів на кожній конкретній ділянці; 8) способу ідентифікації залишених вибухонебезпечних боєприпасів, у тому числі кольору, розміру та форми; 9) інформації про вид і способи пакування залишених вибухонебезпечних боєприпасів; 10) стану готовності; 11) місцезнаходження та характеру будь-яких мін-пасток, про які відомо, що вони є в районі залишених вибухонебезпечних боєприпасів. ii) Отримувач. Інформацію потрібно повідомляти стороні або сторонам, що контролюють уражену територію, а також особам чи установам, стосовно яких держава, що повідомляє, переконана, що вони залучаються або залучатимуться до знешкодження боєприпасів, що не вибухнули, або залишених вибухонебезпечних боєприпасів в ураженому районі, до проведення просвітницької роботи серед цивільного населення з попередження про небезпеку, зумовлювану боєприпасами, що не вибухнули, та залишеними боєприпасами. iii) Механізм. Держава, де це можливо, повинна використовувати створені на міжнародному або на місцевому рівні механізми для повідомлення інформації, наприклад повідомляти її з допомогою Протимінної служби ООН (UNMAS), Системи управління інформацією у сфері протимінної діяльності (IMCMA), та інших експертних установ, які держава, що повідомляє, вважає відповідними. iv) Вибір часу. Інформацію потрібно повідомляти якомога скоріше, беручи до уваги такі питання, як будь-які здійснювані в уражених районах військові та гуманітарні операції, наявність і надійність інформації та відповідні питання безпеки.
2. Оповіщення, просвітницька робота серед цивільного населення з попередження про небезпеку, зумовлювану вибухонебезпечними предметами - наслідками війни, позначення, огородження та моніторинг
Ключові терміни
a) Оповіщення - це пунктуальне надання попереджувальної інформації цивільному населенню, що призначене для мінімізації небезпеки, зумовлюваної вибухонебезпечними предметами - наслідками війни на уражених територіях.
b) Просвітницька робота серед цивільного населення з попередження про небезпеку, зумовлювану вибухонебезпечними предметами - наслідками війни, повинна складатися з програм такої роботи й сприяти обміну інформацією між ураженими громадами, урядовими структурами та гуманітарними організаціями, щоб уражені громади були поінформовані про загрозу, яку становлять вибухонебезпечні предмети - наслідки війни. Програми просвітницької роботи зазвичай передбачають довгострокову діяльність.
Складники найліпшої практики оповіщень та просвітницька робота серед цивільного населення з попередження про небезпеку, зумовлювану вибухонебезпечними предметами - наслідками війни
c) В усіх програмах оповіщень та просвітницької роботи серед цивільного населення з попередження про небезпеку, зумовлювану вибухонебезпечними предметами - наслідками війни, де це можливо, повинні бути враховані широкопоширені національні та міжнародні стандарти, у тому числі Міжнародні стандарти протимінної діяльності.
d) Оповіщення та просвітницьку роботу серед цивільного населення з попередження про небезпеку, зумовлювану вибухонебезпечними предметами - наслідками війни, потрібно здійснювати стосовно ураженого цивільного населення, що включає громадян, які проживають у районах, де є вибухонебезпечні предмети - наслідки війни, або поблизу таких районів, та громадян, що перетинають такі райони.
e) Оповіщення потрібно робити якомога скоріше, залежно від обставин та наявної інформації. Програма просвітницької роботи серед цивільного населення з попередження про небезпеку, зумовлювану вибухонебезпечними предметами - наслідками війни, повинна замінити програму оповіщень якомога скоріше. Оповіщення та просвітницьку роботу завжди потрібно здійснювати стосовно уражених громадян якомога раніше.
f) Сторонам у конфлікті, якщо вони не мають ресурсів та навиків для проведення просвітницької роботи серед цивільного населення з попередження про небезпеку, зумовлювану вибухонебезпечними предметами - наслідками війни, потрібно залучати треті сторони, наприклад міжнародні та неурядові організації.
g) Сторони в конфлікті повинні, якщо це можливо, надавати додаткові ресурси для оповіщень та просвітницької роботи серед цивільного населення з попередження про небезпеку, зумовлювану вибухонебезпечними предметами - наслідками війни. Такий перелік міг би включати: надання матеріально-технічної підтримки, вироблення матеріалів для просвітницької роботи, фінансову підтримку та загальну картографічну інформацію.
Позначення, огородження та моніторинг району, ураженого вибухонебезпечними предметами - наслідками війни
h) Сторони в конфлікті, якщо це можливо, будь-коли під час конфлікту й у подальшому, за наявності вибухонебезпечних предметів - наслідків війни повинні якомога раніше та максимально можливо забезпечити позначення, огородження та моніторинг районів, в яких є вибухонебезпечні предмети - наслідки війни, щоб забезпечити ефективне недопущення цивільного населення відповідно до наведених нижче положень.
i) Під час позначення підозрілих небезпечних районів слід використовувати попереджувальні знаки, що грунтуються на способах здійснення позначень, які можуть бути розпізнані ураженою громадою. Знаки та інші позначення меж небезпечного району повинні бути якомога помітнішими, чіткішими, довговічнішими та більш стійкими до впливу довкілля, а також повинні чітко вказувати, який бік позначеної межі вважається повернутим до району, ураженого вибухонебезпечними предметами - наслідками війни, та який бік вважається безпечним.
j) На місці потрібно створити відповідну структуру, яка нестиме відповідальність за моніторинг і підтримання функціонування постійних і тимчасових систем позначення та яка буде включена до національних і місцевих програм просвітницької роботи з попередження про небезпеку, зумовлювану вибухонебезпечними предметами - наслідками війни.
3. Загальні запобіжні заходи
Держави, що виробляють або закуповують вибухонебезпечні боєприпаси, повинні, наскільки це є можливим і відповідним, намагатися забезпечувати вживання та дотримання наведених нижче заходів протягом терміну придатності вибухонебезпечних боєприпасів до використання.
a) Управління виготовленням боєприпасів
i) Виробничі процеси повинні бути розраховані таким чином, щоб можна було досягти найбільшої надійності боєприпасів. ii) Стосовно виробничих процесів потрібно вживати офіційно схвалених заходів контролю якості. iii) Під час виробництва вибухонебезпечних боєприпасів потрібно застосовувати стандарти забезпечення якості, які є офіційно схваленими й міжнародно визнаними. iv) Приймальні випробування потрібно здійснювати шляхом проведення випробувальних реальних стрільб відповідно до ряду умов або шляхом інших затверджених процедур. v) У ході операцій із вибухонебезпечними боєприпасами та передачі їх потрібно вимагати стандарти на високу надійність.
b) Поводження з боєприпасами
Для забезпечення найможливішої довгострокової надійності вибухонебезпечних боєприпасів заохочуються застосування державами норм найліпшої практики та експлуатаційної дисципліни щодо їхнього зберігання, транспортування, зберігання в польових умовах та щодо обслуговування їх відповідно до наведених нижче правил.
i) Вибухонебезпечні боєприпаси, коли це необхідно, повинні зберігатися в безпечних спорудах або у відповідних контейнерах, які в разі необхідності захищають вибухонебезпечні боєприпаси та їхні компоненти в регульованому середовищі. ii) Держава повинна здійснювати перевезення вибухонебезпечних боєприпасів до виробничих об'єктів, складських приміщень та польових пунктів, а також від них у такий спосіб, який зводить до мінімуму можливість пошкодження вибухонебезпечних боєприпасів. iii) Під час складування й транспортування вибухонебезпечних боєприпасів держава, коли це необхідно, повинна використовувати відповідні контейнери та регульовані середовища. iv) Небезпека вибухів на складах повинна бути зведена до мінімуму завдяки вживанню відповідних заходів складування. v) Держави повинні застосовувати відповідні процедури реєстрації, відслідковування та випробування вибухонебезпечних боєприпасів, які повинні включати інформацію про дату виготовлення кожного екземпляра, партії або серії вибухонебезпечних боєприпасів та інформацію про те, де були вибухонебезпечні боєприпаси, в яких умовах вони зберігалися, і впливу яких факторів довкілля вони були піддані. vi) Вибухонебезпечні боєприпаси, які зберігаються на складах, повинні періодично проходити у відповідних випадках випробування, здійснювані шляхом проведення реальних стрільб, щоб було забезпечене їхнє бажане функціонування. vii) Напівкомплекти вибухонебезпечних боєприпасів, які зберігаються на складах, повинні проходити у відповідних випадках лабораторні випробування, щоб було забезпечене їхнє бажане функціонування. viii) Для підтримання надійності вибухонебезпечних боєприпасів, які зберігаються на складах, потрібно вживати, коли це необхідно, відповідних заходів, у тому числі коригувати очікуваний термін зберігання боєприпасів, виходячи з інформації, отриманої за результатами процедур реєстрації, відслідковування та випробування.
c) Підготовка особового складу
Належна підготовка всього особового складу, залученого до обслуговування, транспортування та використання вибухонебезпечних боєприпасів, є важливим фактором намагання забезпечити їхню надійну експлуатацію за призначенням. Тому держави повинні приймати й підтримувати прийнятні навчальні програми, щоб забезпечувати належну підготовку особового складу стосовно боєприпасів, з якими він повинен буде мати справу.
d) Передача
Держава, що планує передати вибухонебезпечні боєприпаси іншій державі, яка раніше не мала вибухонебезпечних боєприпасів такого виду, повинна намагатися забезпечити таке становище, при якому держава-отримувач мала б можливість правильно зберігати, обслуговувати й використовувати такі вибухонебезпечні боєприпаси.
e) Майбутнє виробництво
Щоб досягти якомога вищої надійності, держава повинна вивчати шляхи та способи підвищення надійності вибухонебезпечних боєприпасів, які вона має намір виробляти або закуповувати.