Статтю 28 «Допомога у справлянні податків» Конвенції викласти в такій редакції:
«Стаття 28
Допомога у стягненні податків
1. Договірні Держави погоджуються надавати одна одній допомогу у стягненні податкових вимог. Ця допомога не обмежується статтями 1 та 2. Компетентні органи Договірних Держав можуть за взаємною згодою встановлювати порядок застосування цієї статті.
2. Термін «податкова вимога», який використовується у цій статті, означає суму вимоги стосовно податків будь-якого виду та визначення, що стягуються від імені Договірних Держав або їх політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади тією мірою, якою оподаткування не суперечить цій Конвенції або будь-якому іншому акту, сторонами якого є Договірні Держави, а також відсотки, адміністративні штрафи та витрати на стягнення або на забезпечення сплати податків, що стосуються такої суми.
3. Якщо податкова вимога Договірної Держави підлягає виконанню відповідно до законодавства цієї Держави, і боржником за нею є особа, яка в той час не може за законами цієї Держави запобігти її стягненню, така податкова вимога за запитом компетентного органу цієї Держави повинна прийматися для цілей стягнення компетентним органом іншої Договірної Держави. Така податкова вимога повинна стягуватись цією іншою Державою відповідно до положень її законодавства, які стосуються примусового стягнення та справляння її власних податків, так, ніби ця податкова вимога є податковою вимогою цієї іншої Держави.
4. Якщо податкова вимога Договірної Держави є вимогою, щодо якої ця Держава для забезпечення її стягнення може згідно зі своїм законодавством вжити заходів щодо забезпечення сплати податків, така податкова вимога за запитом компетентного органу цієї Держави повинна прийматися компетентним органом іншої Договірної Держави для здійснення заходів щодо забезпечення сплати податків. Ця інша Держава повинна вжити заходів щодо забезпечення сплати податків стосовно такої податкової вимоги відповідно до положень свого законодавства так, ніби ця податкова вимога є податковою вимогою цієї іншої Держави, навіть, якщо на момент, коли такі заходи здійснюються, податкова вимога не підлягає примусовому стягненню у першій згаданій Державі, або боржником за нею є особа, яка має право запобігти її стягненню.
5. Незважаючи на положення пунктів 3 та 4, на податкову вимогу, прийняту Договірною Державою для цілей пунктів 3 або 4, у цій Державі не поширюються часові обмеження, або їй не може надаватися ніякий пріоритет, що може застосовуватися до податкової вимоги відповідно до законодавства цієї Держави, зважаючи на її природу як таку. Також податковій вимозі, прийнятій Договірною Державою для цілей пунктів 3 або 4, не може надаватися в цій Державі ніякий пріоритет, який застосовується до такої податкової вимоги відповідно до законодавства іншої Договірної Держави.
6. Факт наявності, чинність або сума податкової вимоги Договірної Держави не може бути предметом розгляду в судах або адміністративних органах іншої Договірної Держави.
7. Якщо у будь-який момент після здійснення запиту Договірною Державою згідно з пунктами 3 або 4 та до того, як інша Договірна Держава стягнула та переказала відповідну суму податкової вимоги першій згаданій Державі, зазначена податкова вимога перестає бути:
a) у разі здійснення запиту відповідно до пункту 3 податковою вимогою першої згаданої Держави, яка підлягає примусовому стягненню згідно із законодавством цієї Держави, та боржником за якою є особа, яка в цей момент не може, відповідно до законодавства цієї Держави, запобігти її стягненню, або
b) у разі здійснення запиту відповідно до пункту 4 податковою вимогою першої згаданої Держави, щодо якої ця Держава для забезпечення її стягнення може відповідно до свого законодавства вжити заходів щодо забезпечення сплати податків, компетентний орган першої згаданої Держави повинен негайно повідомити компетентному органу іншої Держави про такий факт, і на розсуд іншої Держави перша згадана Держава повинна призупинити або відкликати свій запит.
8. У жодному разі положення цієї статті не повинні тлумачитись як такі, що накладають на Договірну Державу зобов’язання:
a) здійснювати адміністративні заходи, що суперечать законодавству та адміністративній практиці цієї або іншої Договірної Держави;
b) здійснювати заходи, що суперечать державній політиці (ordre public);
c) надавати допомогу, якщо інша Договірна Держава не вжила всіх прийнятних та передбачених законодавством або адміністративною практикою заходів для, залежно від обставин, стягнення або забезпечення сплати податків;
d) надавати допомогу в тих випадках, коли адміністративні витрати для цієї Держави явно непропорційні вигоді, яку має отримати інша Договірна Держава.».