Статтю 26 «Обмін інформацією» Конвенції викласти у такій редакції:
«Стаття 26 Обмін інформацією
1. Компетентні органи Договірних Держав обмінюються інформацією, необхідною для виконання положень цієї Конвенції, або виконання чи застосування національних законодавств, що стосуються податків будь-якого виду та визначення, що стягуються від імені Договірних Держав або їх адміністративно-територіальних одиниць або місцевих органів влади тією мірою, в якій оподаткування не суперечить цій Конвенції. Обмін інформацією не обмежується статтями 1 та 2.
2. Будь-яка інформація, одержана Договірною Державою відповідно до пункту 1 вважається конфіденційною так само, як і інформація, одержана відповідно до національного законодавства цієї Держави, і розкриватиметься тільки особам або органам влади (включаючи суди і адміністративні органи), зайнятим оцінкою або збором, примусовим стягненням або судовим переслідуванням, або розглядом апеляцій стосовно податків, зазначених у пункті 1, або наглядом за вищенаведеним. Такі особи або органи використовують інформацію лише з цією метою. Вони можуть розкривати інформацію в ході відкритого судового засідання або в судових рішеннях. Не зважаючи на викладене вище, інформація, що отримується Договірною Державою, може використовуватись для інших цілей, якщо така інформація може використовуватись для інших цілей відповідно до законодавств обох Держав та компетентний орган Держави, яка надає інформацію, дозволяє таке використання.
3. У жодному випадку положення пунктів 1 та 2 не слід тлумачити як такі, що покладають на Договірні Держави зобов'язання:
a) здійснювати адміністративні заходи, що суперечать законодавству та адміністративній практиці однієї або іншої Договірної Держави;
b) надавати інформацію, яку неможливо одержати за законодавством або в ході звичайного управління однієї або іншої Договірної Держави;
c) надавати інформацію, яка розкриватиме будь-яку торговельну, підприємницьку, промислову, комерційну або професійну таємницю, або торговельний процес, або інформацію, розкриття якої суперечило б інтересам публічного порядку.
4. Якщо інформація запитується Договірною Державою відповідно до цієї статті, друга Договірна Держава використовує свої засоби збору з метою отримання інформації, стосовно якої здійснено запит, навіть тоді, коли ця друга Держава може не потребувати такої інформації для своїх власних податкових цілей. Зобов'язання, яке міститься у попередньому реченні, підлягає обмеженням, що містяться у пункті 3, але у жодному випадку такі обмеження не будуть розглядатися як такі, що дозволяють Договірній Державі відмовлятись від надання інформації виключно з тієї причини, що вона не має національного інтересу щодо такої інформації.
5. У жодному випадку положення пункту 3 не будуть розглядатись як такі, що дозволяють Договірній Державі відхиляти надання інформації виключно тому, що інформація належить банку, іншій фінансовій установі, призначеній особі (номінальному власнику) або особі, що діє як агент або довірена особа, або тому, що вона відноситься до майнових часток в особі.».