1. 1) Національне законодавство, ухвалене після консультацій з представницькими організаціями роботодавців і працівників, може встановлювати різну тривалість нічної праці, визначену статтею 2 Конвенції ( 993_148 ), і умови звільнення від заборони нічної праці, визначені у статті 3 цієї Конвенції, що запроваджується внаслідок рішення, яке приймає компетентний орган щодо:
a) специфічних галузей діяльності чи професії за умови, що представники зацікавлених роботодавців і працівників уклали договір;
b) однієї або кількох специфічних установ, яких це рішення не торкається згідно з вищезазначеним пунктом 1) a) за умови, що: i) було укладено договір між роботодавцем і представниками працівників зацікавленої установи чи підприємства; ii) відбулися консультації представницьких організацій роботодавців і працівників зацікавленої галузі або професії;
c) окремих підприємств, на які не поширюється рішення, прийняте відповідно до вищезазначеного пункту 1) a) і коли не було досягнуто домовленості згідно з пунктами b) i) за умови, що: i) відбулися консультації з представниками роботодавців і працівників установ чи підприємств, а також з представниками організацій роботодавців і працівників зацікавлених галузей або з більшістю організацій роботодавців і працівників; ii) компетентний орган влади засвідчує, що в установі існують відповідні умови захисту щодо професійної безпеки і здоров'я, соціального обслуговування і рівних можливостей для працюючих жінок; iii) рішення компетентного органу застосовується протягом певного періоду і може бути відновлене відповідно до вищезгаданих підпунктів i) та ii);
2) В рамках цього пункту термін "представники працівників" означає осіб, які визнаються такими національним законодавством відповідно до Конвенції 1971 року про представників працівників ( 993_186 ).
2. Законодавство, згадане у пункті 1), визначає обставини, за яких такі зміни можуть бути дозволені, та умови, за яких вони можливі.