Жоден з суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, за винятком випадків, зазначених в цій статті, не має права на монополію у зовнішньоекономічній діяльності. При цьому під встановленням монополії розуміється досягнення будь-яким суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або кількома суб'єктами цієї діяльності, що належать одному власнику, частки у загальному обсязі експорту (імпорту) певного товару Української РСР, яка перевищує 50 процентів.
Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється з дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог антимонопольного законодавства, за винятком випадків, передбачених цією статтею. ( Частина перша статті 20 в редакції Закону N 82/95-ВР від 02.03.95 )
Виключно уповноваженими Українською РСР як державою суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності може здійснюватись експорт та імпорт озброєння, боєприпасів, військової техніки та спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, ядерних матеріалів (включаючи матеріали у вигляді тепловипромінюючих зборок), технологій, устаткування, установок, спеціальних неядерних матеріалів та пов'язаних з ними послуг, джерел іонізуючого випромінювання, а також інших видів продукції, технологій і послуг, які в даний час використовуються при створенні озброєнь і військової техніки або становлять державну таємницю Української РСР, яка визначається законами Української РСР; дорогоцінних металів та сплавів, дорогоцінного каміння; наркотичних і психотропних засобів; експорт творів мистецтва і старовинних предметів з музейних фондів Української РСР.
Призначення уповноважених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які можуть здійснювати зазначені експорт та імпорт, і регулювання відповідних експортно-імпортних операцій належать до компетенції Ради Міністрів Української РСР, яка має погоджувати свої рішення з відповідними Комісіями Верховної Ради Української РСР.
Встановлення у будь-якій формі державної монополії на експорт та імпорт інших видів товарів, не зазначених у цій статті, не дозволяється і може бути оскаржено у судовому або арбітражному порядку. Будь-які організації, в тому числі державні, не мають права здійснювати функції, що прямо чи побічно перешкоджають іншим суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності вільно здійснювати таку діяльність або в іншій формі, за винятком випадків, прямо зазначених в цьому Законі.
Добровільні об'єднання суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які створюються на договірних засадах (асоціації, консорціуми, концерни, торговельні доми та палати, спілки та інші), статутною метою яких є оптимізація умов здійснення зовнішньоекономічних операцій їх учасників з іноземними суб'єктами господарської діяльності, при проведенні власної зовнішньоекономічної діяльності не підпадають під дію антимонопольних заходів, що запроваджуються в Українській РСР.
( Частину п'яту статті 20 виключено на підставі Закону N 82/95-ВР від 02.03.95 )
Жодне добровільне об'єднання, зазначене в цій статті, не має права вносити до своїх статутних документів положення або своїми діями створювати прямо чи побічно умови, які перешкоджають вільному здійсненню зовнішньоекономічної діяльності будь-якими суб'єктами такої діяльності, в тому числі суб'єктами, які є членами зазначених об'єднань. Забороняються узгоджені дії, угоди, договори, явні і таємні союзи та коаліції, якщо вони мають на меті або можуть в результаті перешкодити, обмежити конкуренцію на зовнішньому ринку і якщо вони спрямовані в тому числі на те, щоб:
( Частину шосту статті 20 виключено на підставі Закону N 82/95-ВР від 02.03.95 )
- обмежити доступ на ринок інших підприємств або обмежити свободу конкуренції;
( Частину сьому статті 20 виключено на підставі Закону N 82/95-ВР від 02.03.95 )
- перешкодити встановленню вільних ринкових цін, штучно викликаючи їх зростання або падіння;
( Частину восьму статті 20 виключено на підставі Закону N 82/95-ВР від 02.03.95 )
- розподіляти ринки збуту або джерела постачання. Недійсними є ніякі зобов'язання, угоди або умови договору, що належать до обмежувальної ділової практики.
За дії, які прямо призводять до встановлення монополії у будь-якій галузі зовнішньоекономічної діяльності або за систематичні дії, які мають на меті встановлення такої монополії (за винятком випадків, зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті), держава або інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність згідно з цим Законом та антимонопольним законодавством Української РСР.
У разі, якщо існування монополії у будь-якій галузі зовнішньоекономічної діяльності спричиняється до існування монополії на виробництво відповідних товарів, до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які є монополістами, застосовуються норми антимонопольного законодавства Української РСР на підставі монополізації відповідної галузі виробництва.