ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
16.03.2004
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "Т." на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.10.2003 про зобов'язання відвантажити нафтопродукти, стягнення пені за участю представників: ПП "Фірма "Т."; АТ "У.", ВСТАНОВИЛА:
ПП "Фірма "Т." звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом та просило суд зобов'язати відповідача - Закрите акціонерне товариство "Т." - передати нафтопродукти, у т.ч. 165 т автобензину А-76, 100579 т дизельного пального; стягнути з відповідача 34111,33 грн. пені. В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав у встановлений договором N* від 28.02.2000 строк взяті на себе зобов'язання щодо передачі нафтопродуктів.
До вирішення спору по суті заявлених вимог позивач, користуючись правом, передбаченим ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ), змінив підставу заявленого позову та просить зобов'язати відповідача повернути на підставі ст. 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ) безпідставно отримані нафтопродукти у кількості: 0,8 т дизельного пального, 250 т мазуту М-100; 165 т бензину А-76.
Відповідач у справі - АТ "Н." - у відзиві на позов заявлені вимоги не визнало, вказуючи на те, що:
- не могло виконати зобов'язання за договором N* від 28.02.2000 щодо переробки і передачі нафтопродуктів, оскільки позивач не виконав узятих на себе зобов'язань щодо передачі нафти для переробки та не оплатив вартість послуг за договором;
- сторонами не укладалась у письмовій формі угода щодо встановлення відповідальності у вигляді пені за невиконання зобов'язань за договором;
- судом при розгляді справ про банкрутство АТ "Н." неодноразово вводився мораторій;
- договір купівлі-продажу N** від 16.02.2000 не є підставою для виникнення у АТ "Н." обов'язків, оскільки даний договір укладений між позивачем та ЗАТ "У.";
- позивачем не надано доказів безпідставності набуття спірного майна.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.07.2003, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.10.2003, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суди виходили з того, що:
- позивач не надав нафту на виконання умов договору N* від 28.02.2000 для переробки, у зв'язку з чим у відповідача не виникло зобов'язань щодо відвантаження нафтопродуктів, які виробляються з давальницької сировини;
- договір купівлі-продажу N** від 16.02.2000 не є підставою для виникнення зобов'язань у відповідача;
- до позивача не перейшло право власності на спірні нафтопродукти.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, "Фірма "Т." звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення щодо задоволення заявлених вимог.
У поданій касаційній скарзі ПП "Фірма "Т." посилається на порушення судом ст.ст. 99, 101, 105 ГПК України ( 1798-12 ).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ), особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. При цьому в разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на момент придбання.
Застосування відповідальності, встановленої вищевказаною нормою, здійснюється за наявності наступних умов:
- спірне майно набуто за рахунок іншої особи;
- підстави для такого набуття відсутні.
Між тим, вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановили, що спірне майно набуто відповідачем. При цьому судами також не встановлено, що спірне майно фактично знаходиться (існує фізично) у відповідача.
Отже, суди дійшли правильного висновку щодо безпідставності тверджень позивача щодо набуття відповідачем майна за рахунок ПП "Фірма "Т.".
Обгрунтовуючи набуття права власності на спірне майно, позивач посилався на те, що нафтопродукти передані йому відповідно до умов договору N** від 16.02.2000, який укладено між ним та ЗАТ "У.", за актом прийому-передачі від 16.02.2000.
Як встановлено судами, в акті зазначено, що "нафтопродукти знімаються з договору на переробку давальницької сировини від 10.01.2000 N*** і передаються на договір переробки давальницької сировини N* від 28.02.2000".
Договір N* від 28.02.2000 укладений між сторонами у справі - ПП "Фірма "Т." та АТ "Н.". Предметом даного договору є платне надання послуг відповідачем щодо переробки давальницької нафти та вироблення з неї нафтопродуктів. При цьому при розгляді даної справи позивачем не доведено виконання умов цього договору в частині надання давальницької сировини для переробки.
Договір N*** від 10.01.2000 та докази набуття права власності на нафтопродукти ЗАТ "У." позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції надані не були. Так, предметом договору N*** від 10.01.2000 також є переробка давальницької сировини та вироблення з неї нафтопродуктів.
В силу ст. 128 ЦК УРСР ( 1540-06 ) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Нафтопродукти, за цими двома договорами, створюються внаслідок переробки давальницької сировини - сирої нафти, яка є власністю особи, що її надала, і право власності на них набуває власник сировини. Право власності на нафтопродукти не може виникнути раніше їх виготовлення. Оскільки право власності є правом на індивідуально визначені речі, право власності на вироблені нафтопродукти, визначені у договорі родовими ознаками, не може перейти також до їх індивідуалізації.
Судом не було встановлено при вирішенні спору в даній справі про ті факти переробки переданої, на виконання умов договору N*** від 10.01.2000, давальницької сировини та індивідуалізації вироблених з неї нафтопродуктів шляхом передачі їх відповідачем ЗАТ "У.", а в подальшому останнім - позивачу.
Таким чином, до моменту виготовлення нафтопродуктів з давальницької сировини відповідно до умов договору можлива передача права власності не на майно - нафтопродукти (оскільки їх не існує), а лише права вимоги виконання зобов'язань у частині переробки та передачі нафтопродуктів за відповідним договором.
За таких обставин суди дійшли правильного висновку щодо безпідставності заявлених вимог, а посилання скаржника на порушення судами норм матеріального та процесуального права безпідставні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), колегія суддів ПОСТАНОВИЛА:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.10.2003 та рішення господарського суду Полтавської області від 23.07.2003 у справі залишити без змін, а касаційну скаргу ПП "Фірма "Т." - без задоволення.