Згідно з частинами 2, 3 ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Пенсійного фонду України.
З наведеного вбачається, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття не є державним цільовим фондом, а є цільовим централізованим страховим фондом, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України.
Таким чином, не можна вважати зобов'язання по страхових внесках податковим боргом, на який поширюється дія Закону України N 2181 ( 2181-14 ), згідно з його преамбулою.
Включення Законом України N 2181 ( 2181-14 ) органів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування у перелік контролюючих органів не змінює статусу внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з чим вони не можуть вважатися податком чи збором у розумінні законів України про оподаткування і не можуть стягуватись в іншому порядку, ніж це передбачено Законом України N 1533 ( 1533-14 ).
Суди касаційної та першої інстанцій, вирішуючи спір, прийшли до помилкового висновку щодо закону, який підлягав застосуванню до даних правовідносин, тому їх рішення підлягають скасуванню.
Разом з тим, не може бути залишена у силі й постанова апеляційного суду, оскільки, обґрунтовано спростовуючи висновки суду першої інстанції щодо застосування Закону України N 2181 ( 2181-14 ), судом неповно з'ясовано обставини справи та не вирішено спір по суті на основі спеціального законодавства.
Наведене є підставою для скасування винесених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241, 242, 244, п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), Судова палата ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ТОВ "Агрофірма "Шишацька" задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 07.06.2005 р., постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.02.2005 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 30.11.2004 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).