Тобто цією нормою не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню.
Разом з тим, відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.
Як вбачається з рішення та постанови у справі, суди не встановили обставин прийняття Дніпропетровською міською радою рішення про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки. Навпаки, позивач доводив обставини відсутності відповіді на його клопотання про продовження дії спірного договору, проте неприйняття радою відповідного рішення щодо поновлення або відмову в поновленні спірного договору протягом встановленого строку скаржником не оскаржувалось.
Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, зобов'язання цього органу укласти або поновити договір оренди земельної ділянки за відсутності такого рішення є порушенням його виключного передбаченого Конституцією України ( 254к/96-ВР ) права на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.
Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами передбаченими ст. 152 ЗК України ( 2768-14 ) з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Згідно вказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку, що передбачено п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ).
Разом з тим, як встановив суд першої інстанції, Дніпропетровською міською радою на сесії XXIV скликання прийнято рішення від 02.06.2004 N 54/17 (а.с.29), оскільки у зв'язку з набуттям чинності нової редакції Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) та затвердженням постановою КМУ від 03.03.2004 N 220 ( 220-2004-п ) Типового договору оренди землі процедура поновлення дії договорів оренди земельних ділянок у місті вимагала уточнень, змін та доповнень. З метою забезпечення дотримання вимог чинного законодавства міська рада визначила, що всі договори оренди земельних ділянок, укладені міською радою, припиняються у разі закінчення строку, на який їх було укладено; укладення договорів оренди на новий строк здійснюється виключно за письмовими зверненнями орендаря, на підставі рішення ради про передачу земельної ділянки в оренду у встановленому порядку.
Тобто радою прийнято рішення про заперечення щодо поновлення укладених договорів оренди земельних ділянок та про надання цих ділянок надалі в оренду лише на підставі рішення ради у встановленому порядку шляхом укладання договорів в новій редакції відповідно до норм чинного земельного законодавства, які було змінено. Сторонами не доводились обставини оскарження та скасування цього рішення, тобто воно є чинним і є обов'язковими до виконання на відповідній території згідно зі ст. 144 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги вказане рішення ради та при вирішенні спору виходив лише з обставин недоведеності повідомлення позивача про відмову в поновленні договору, відхиливши доводи відповідача про направлення позивачу відповідного листа-повідомлення N 5/6/4248 від 14.12.2004 (а.с.29), оскільки надані відповідачем докази не підтверджують факт отримання поштовим відомством кореспонденції для доставки або факт вручення листа заінтересованій особі. Проте в постанові відсутні посилання на певні докази, на підставі яких позивач в порядку ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) довів обставини неотримання ним вказаного листа-повідомлення як підставу своїх позовних вимог.
На підставі вказаного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірний договір земельної ділянки вважається продовженим в порядку, встановленому ч. 3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ), зазначивши також про безпідставність незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин вказаної норми та застосування ст. 124 ЗК України ( 2768-14 ), оскільки спірний договір між сторонами вже укладений на підставі рішення сесії. З таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він ґрунтується на довільному трактуванні ч. 3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка не передбачає автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а також не передбачає зміну відповідного рішення ради, яке є підставою для надання в оренду земельної ділянки, щодо встановлених в ньому строків оренди.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що за відсутності рішення Дніпропетровської міської ради про поновлення спірного договору оренди земельної ділянки позов про зобов'язання ради поновити цей договір не підлягає задоволенню, зважаючи також на наявність відповідного рішення ради про заперечення щодо поновлення відповідного договору у зв'язку з необхідністю укладання нових договорів у відповідності з законодавством, яке було змінено, та затвердженим КМУ Типовим договором оренди землі ( 220-2004-п ).
Отже, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з вказаних у мотивувальній частині цієї постанови підстав, а постанову суду апеляційної інстанції скасувати як невідповідну нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2005 по справі N 41/123 скасувати.
3. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2005 по справі N 41/123 залишити без змін.
4. Судові витрати у справі віднести на суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу С.Г.М. Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати наказ на стягнення судових витрат по справі у порядку встановленому законодавством.
Головуючий А.Уліцький
Судді Г.Жаботина Г.Савенко