Оскільки кошти, які знаходяться на рахунку клієнта банку, є активами платника податків, що належать юридичній чи фізичній особі на праві власності або повного господарського відання, тому вони підлягають конституційному захисту, як об'єкт права власності.
Відповідно до пункту 6.3 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунку.
Таким чином, відносини між клієнтом та банком є цивільно-правовими.
Правовідносини між клієнтом та Державною податковою інспекцією є публічно-правовими, оскільки регулюються податковим законодавством, яке зобов'язує клієнта сплачувати податки, а Державну податкову інспекцію правом перевіряти правильність їх сплати та застосовувати санкції при виявленні порушень виконання таких зобов'язань.
Отже, при розгляді спору щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме, прийняти і виконати платіжні вимоги на списання з рахунку клієнта банку податкового боргу, слід застосувати нормативні акти, що регулюють права і обов'язки сторін стосовно відкриття банківських рахунків та порядок здійснення руху коштів по них.
Відповідно до пункту 1.39 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) примусове списання грошей - це списання грошей, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 1.40 вищевказаної статті ( 2346-14 ) стягувачем є особа, яка може бути ініціатором переказу грошей з рахунку платника на підставі виконавчих документів, визначених законом.
Пунктом 20.1 статті 20 цього ж Закону ( 2346-14 ) визначено, що ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
Перелік виконавчих документів наведений у статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), який відповідно до його преамбули, визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Цей перелік є вичерпним і рішення Державної податкової інспекції про стягнення податкового боргу шляхом направлення платіжної вимоги в цьому переліку, як таке, що підлягає примусовому виконанню, відсутнє.
Окрім того, згідно частини 2 пункту 22.2 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач.
За таких обставин, стягнення коштів з рахунку клієнта шляхом направлення податковою інспекцією платіжних вимог допускається лише у випадках, коли про це прямо зазначено у договорі, який укладається між банком та клієнтом при відкритті рахунку.
Враховуючи наведене, постанова апеляційного господарського суду є такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7, пункт 1 частини 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Одеської області від 05.02.2004 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.06.2004 року у справі N 23/256-03-8580 залишити без змін, а касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі - без задоволення.