ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 06.04.2001
(Витяг)
Вироком судової колегії в кримінальних справах Львівського обласного суду від 11 липня 1997 р. П. засуджено за ст. 69 КК ( 2001-05 ) на 10 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією майна. Цим самим вироком засуджено також К., В., П.Б., Б.А., Р., Я., Б.В., Г., М., І. та Е., щодо яких протест не приносився.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 14 жовтня 1997 р. з мотивувальної частини вироку виключено посилання на те, що П. раніше був судимим, а в решті вирок щодо нього залишено без зміни.
П. визнано учасником банди, яка на трасі Шегині - Львів у серпні 1993 р. та січні 1994 р. вчинила ряд нападів на громадян і заволоділа їхнім майном.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про зміну судових рішень у частині визначеного засудженому П. виду виправно-трудової колонії - заміну суворого режиму посиленим.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи протесту, Пленум Верховного Суду України визнав, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчиненого П. злочину, вірно кваліфікував його дії за ст. 69 КК ( 2001-05 ), призначивши йому покарання у вигляді позбавлення волі на зазначений у вироку строк. Разом з тим при визначенні засудженому виду виправно-трудової колонії він допустив помилку, яку не виправив суд касаційної інстанції. Визначивши П. виправно-трудову колонію суворого режиму, суд виходив із того, що той раніше відбував покарання у вигляді позбавлення волі. Проте такий висновок не грунтується на матеріалах справи.
Так, вироком Яворівського районного суду Львівської області від 28 березня 1995 р. П. було засуджено за ч. 4 ст. 81 КК ( 2001-05 ) на шість місяців позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму. Однак, як свідчать повідомлення голови цього суду і начальника виправно-трудової колонії, П. до набрання вироком законної сили перебував у слідчому ізоляторі і до колонії не направлявся. У день набрання вироком законної сили (8 червня 1995 р.) його було звільнено зі Львівського слідчого ізолятора, де він перебував з 8 грудня 1994 р. у зв'язку з обранням йому в розглянутій справі запобіжного заходу у вигляді перебування під вартою. Отже, П. засуджувався до позбавлення волі в межах строку перебування під вартою як запобіжного заходу, а тому він не може вважатися таким, що раніше відбував покарання в місцях позбавлення волі.
Крім того, бандитизм, за який П. засуджено за вироком у даній справі, було вчинено ним до постановлення першого вироку. Тому перший вирок ще й з цієї підстави не повинен був ураховуватися судовою колегією в кримінальних справах Львівського обласного суду при визначенні П. виправно-трудової колонії суворого режиму.
З урахуванням наведеного Пленум Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнив, вирок судової колегії в кримінальних справах Львівського обласного суду від 11 липня 1997 р. та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 14 жовтня 1997 р. щодо П. змінив, визнав, що призначене за цим вироком покарання у вигляді десяти років позбавлення волі П. має відбувати у виправно-трудовій колонії посиленого режиму, оскільки його вперше засуджено до позбавлення волі за тяжкий злочин.
"Вісник Верховного Суду України", N 5, вересень - жовтень, 2001 р.