Сучасний стан водопровідно-каналізаційного господарства
Населення області забезпечується питною водою в основному за рахунок єдиної на Луганщині повноводної р. Сіверський Донець. Додаткове забезпечення питною водою здійснюється Західною, Світлічанською та Янівською фільтрувальними станціями з підземних вод і поверхневих джерел, розташованих на відстані до 200 кілометрів від них. Підняття води здійснюється від нульової відмітки на висоту до 350 метрів, водопровідні мережі прокладені в одну лінію, 40 відсотків - через території гірничих виробок, що зумовлює велику енергоємність підприємств питного водопостачання (у 2002 році середньомісячне споживання електричної енергії становило 44 млн кВт·г) та негативно впливає на всю систему водопостачання.
Значна частина питної води (понад 80 відсотків), що надходить з підземних джерел (24 водозабори), не відповідає вимогам ДСТ 2874-82, в основному через підвищену жорсткість і мінералізацію, рідше - за вмістом заліза, хлоридів і сульфатів.
Окремі джерела питної води, передусім в Рубіжансько-Лисичанському промисловому районі, піддаються забрудненню внаслідок проникнення в них промислових відходів із накопичувачів хімічних і нафтохімічних підприємств. Рівень впливу діяльності інших промислових підприємств на підземні води цього регіону неможливо визначити через відсутність моніторингу якості.
Значна частина існуючих водопровідних мереж фізично зношені та технологічно застарілі, в окремих населених пунктах 70-100 відсотків трубопроводів системи питного водопостачання відпрацювали амортизаційні строки експлуатації. Потребують негайної заміни чи реконструкції 40 відсотків водопровідних мереж, що становить понад 2,5 тис. кілометрів. Унаслідок інтенсивних корозійних процесів у трубопроводах утворюються каверни, свищі, відкладення сполук заліза та супутніх елементів.
У зв'язку з незадовільним станом розподільних водопровідних мереж системи питного водопостачання та відсутністю коштів для їх капітального ремонту і виконання планово-запобіжних ремонтних робіт постійно зростає обсяг втрати води внаслідок її витоку. В цілому по області цей показник досягає 40 відсотків загального обсягу питної води.
Система питного водопостачання є енергоємною з об'єктивних і суб'єктивних причин. До об'єктивних причин належить транспортування води на значні відстані, складність рельєфу місцевості, використання ділянок гірничих виробок і з високим рівнем ґрунтових вод, до суб'єктивних - існуючі умови експлуатації. На даний час у цих системах використовується насосне устатковання з більш високою енергоємністю, ніж сучасні аналоги, що неприпустимо в умовах постійного збільшення тарифів на електричну енергію.
Використання застарілих показників гідравлічних розрахунків у існуючій новій системі питного водопостачання та недостатня кількість резервних ємкостей води (резервуари та башти) також призводить до підвищених витрат електричної енергії.
Незадовільною є організація обліку витрат питної води. Більшість споживачів, особливо ті, що проживають у багатоповерхових будинках, в основному не мають спеціальних приладів (лічильників) для обліку питної води. Саме тут спостерігаються найбільші втрати внаслідок її витоку.
Система питного водопостачання досить складна. Забезпечення області водою здійснюється двома управліннями - "Луганськводоканал" і "Луганськводпром". До сфери їх управління належать не тільки регіональні системи водопостачання, але і виробничі системи водопровідно-каналізаційного господарства населених пунктів. Крім цього, у 12 містах водоканали тільки міського підпорядкування. Такий стан не дає можливості оперативно управляти всім водопровідним господарством.
Останнім часом через відсутність коштів реформування галузі здійснюється недостатніми темпами. Фактично не впроваджуються прогресивні технічні рішення, необхідність прийняття яких обумовлена різкою зміною балансу водоспоживання і структури собівартості води, збільшенням непродуктивних витрат води. Унаслідок цього виникла гостра потреба в:
удосконаленні системи управління підгалуззю комунального господарства;
забезпеченні оптимізації тарифної політики;
усуненні негативного впливу на підземні води, що спричинено закриттям вугільних шахт, діяльністю великих промислових комплексів, особливо хімічної та нафтохімічної промисловості;
забезпеченні захисту трубопроводів у місцях гірничих виробок;
підвищенні якості питної води, використанні нових методів відновлення трубопроводів;
реконструкції хлорного господарства водопровідних систем;
проведенні гідравлічних розрахунків системи у зв'язку із зміною структури водоспоживання;
усуненні непродуктивних витрат води, зокрема внаслідок витоку;
зниженні енергоємності системи водопостачання;
веденні обліку і забезпеченні ощадливого споживання води.
Узагальнені результати обстеження системи водопостачання свідчать, що підгалузь комунального господарства перебуває в кризовій ситуації:
за якістю питної води - понад 80 відсотків загального обсягу має відхилення від стандарту;
за надійністю роботи - в останні 10 років навіть при зменшенні водоспоживання у 2 рази зросла кількість аварійних ситуацій на водоводах і розподільних мережах, а також збільшилися втрати води внаслідок витоку;
за енергоспоживанням - зменшення подачі води не дало змоги пропорційно зменшити витрати електричної енергії через використання застарілого енергоємного устатковання та відсутність регульованих електродвигунів насосних агрегатів;
за фінансово-економічними показниками - неплатежі, різке скорочення обсягу води, яка споживається промисловими підприємствами, низький рівень тарифів на воду, непропорційне зростання у собівартості витрат за статтями "електрична енергія", "матеріали і реагенти", "паливо" тощо.
Практично в усіх містах та інших населених пунктах існує система централізованої каналізації, але лише близько 60 відсотків населення користуються її послугами. Ступінь охоплення цією послугою нерівномірний навіть у містах з населенням понад 50 тис. чоловік і становить 28-30 відсотків у мм. Брянці та Ровеньках і 90-100 відсотків у мм. Алчевську та Сєверодонецьку. У невеликих населених пунктах цей показник коливається в ще більших межах - від 5 до 100 відсотків населення.
Кількість та продуктивність каналізаційних насосних станцій в цілому достатні для перекачування стічних вод. Проте переважну більшість станцій збудовано 20-30 років тому. З 390 насосних агрегатів лише в 99 строк експлуатації не перевищує 10 років.
Через фізичний знос потребують негайної заміни 136 насосних агрегатів та 37 решіток. Решта насосних агрегатів також застарілі, що призводить до збільшення витрат електричної енергії та собівартості перекачування стічних вод.
Загальна протяжність каналізаційної мережі в Луганській області становить близько 3 тис. кілометрів, а напірних колекторів - понад 400 кілометрів.
Каналізаційна мережа прокладалася в основному більше ніж 20 років тому. Потребують заміни як аварійні понад 1300 кілометрів, або 48,6 відсотка загальної протяжності мережі.
Стічні води надходять на каналізаційні очисні споруди, де здійснюється механічне та біологічне їх очищення. Пропускна спроможність практично всіх очисних споруд перевищує обсяг стічних вод, які надходять, і, враховуючи існуючі тенденції в економіці, можна очікувати, що така ситуація збережеться.
Усі каналізаційні очисні споруди потребують модернізації або реконструкції, оскільки незадовільна якість очищення стічних вод спостерігається не тільки у великих каналізаційних очисних системах, що є характерним для більшості регіонів України, але і на великих очисних спорудах в мм. Луганську та Алчевську. Стан очисних систем високої продуктивності здебільшого аварійний. В основному всі споруди фізично зношені та не забезпечують додержання вимог технології. Переважна більшість стічних вод, що пройшли очищення у таких системах, не відповідають стандартам і тимчасовим нормам. Із 64 каналізаційних очисних систем 51 (майже 80 відсотків) працює незадовільно.
Вміст у стічних водах солей важких металів у більшості населених пунктів регіону робить каналізаційні осади практично непридатними для використання у сільському господарстві як добрив. З урахуванням погодних умов області можливе застосування механічного зневоднювання осадів шляхом їх підсушування на мулових майданчиках із штучним підґрунтям та дренажем.