При вперше виявленому зниженні слуху або погіршенні слуху в курсантів, осіб льотного складу, парашутистів, керівників польотів необхідно проводити стаціонарне обстеження.
Кандидати на навчання у ВВНЗ, які здійснюють підготовку льотного складу, визнаються придатними, якщо шепітна мова на басову і дискантну групи слів сприймається ними з відстані не менше 6 м на кожне вухо.
При винесенні постанови за основу беруться гірші показники слуху незалежно від того, належать вони до басової чи дискантної групи слів.
Велике значення для оцінки слухової функції мають дані, одержані при тональній аудіометрії, які дають змогу точно оцінювати ступінь зниження слуху і таким чином стежити за динамікою слухової патології.
Важливим критерієм при експертизі слухових порушень у льотного складу є чутність радіосигналів у польоті, що враховується при застосуванні індивідуальної оцінки.
Особи льотного складу зі зниженням слуху, у яких при мовній аудіометрії неможливо одержати 100% розбірливу мову на кожне вухо на рівні гучності в 70 дб і більше (при нормі 100% розбірливості мови до 30 дб), визнаються непридатними до льотної роботи. У тих випадках, коли в осіб зі зниженням слуху не досягається повної розбірливості мови при її інтенсивності менше 70 дб, придатність до льотної роботи визначається за сукупністю даних досліджень слухової функції, даних радіообміну у польотах.
При підозрі на повну глухоту на одне або обидва вуха необхідно використовувати методи об'єктивного виявлення глухоти (дослід зі щіткою, дослід Ломбарда та інші).
При прогресуванні туговухості виноситься рішення про непридатність до льотної роботи.
Бортові радисти при початкових проявах нейросенсорної приглухуватості за відсутності захворювань ЛОР-органів, хорошому перенесенні барометричних випробувань та зниженні слуху зі сприйняттям шепітної мови 5 м на кожне вухо можуть бути допущені до льотної роботи, чергова ЛЛК за стаціонарних умов має проводитись протягом 3 років.
Хвороби системи кровообігу (І00-І99), їх наслідки