До пункту «а» належать різко виражені меньєроподібні захворювання, а також інші тяжкі форми вестибулярних розладів органічного або функціонального характеру, напади яких спостерігалися при стаціонарному обстеженні або підтверджені спеціалізованим лікувально-профілактичним закладом.
До пункту «б» належать випадки меньєроподібних захворювань, напади яких перебігають короткочасно, з помірно вираженими вестибулярно-вегетативними розладами, що не впливають суттєво на виконання службових обов’язків.
До пункту «в» належать випадки підвищеної чутливості до закачування за відсутності симптомів вестибулярних розладів і захворювань інших органів, а також нестійкі, вестибулярно-вегетативні порушення, які проявляються рідкими (не частіше 2-3 разів на рік) нетривалими (декілька хвилин) нападоподібними запамороченнями з розладами рівноваги у спокої або русі, нудотою, незначним підвищенням потовиділення, поблідненням або почервонінням обличчя.
При медичному огляді кандидатів на службу в поліції на посадах, пов’язаних із частими поїздками на автомототранспорті, авіатранспорті, а також усіх кандидатів на навчання в ЗВО здійснюється обов’язкове дослідження вестибулярного апарату. При підозрі на тимчасовий характер вестибулярних розладів, що може бути при перевтомі, інтоксикації, гострих захворюваннях тощо, потребується всебічне, іноді стаціонарне обстеження і лікування.
Постанова про придатність чи непридатність до служби осіб, від яких за характером роботи вимагається хороший вестибулярний апарат, ґрунтується на результатах дослідження вестибулярно-вегетативної чутливості. Здійснюється глибоке всебічне обстеження такої особи, оскільки вегетативні розлади можуть спричинятися патологією не тільки вушного лабіринту, а й інших органів. Результати вестибулометрії слід оцінювати разом із невропатологом. При виявленні центральної вестибулярної дисфункції стаття 35 не застосовується.