Везикулярна хвороба свиней (Morbus vesicularis suum) - висококонтагіозне захворювання свиней усіх вікових груп, що характеризується гострим перебігом, лихоманкою та ураженням шкіри з утворенням везикул на носовому дзеркалі, губах, язику, кінцівках, зокрема вінчику, у міжкопитній щілині тощо.
До вірусу ВХС сприйнятливі домашні свині усіх порід і вікових груп, дикі свині, а також людина.
Переносниками вірусу ВХС можуть бути люди і дика перелітна та синантропна птиця.
Перехворілі тварини залишаються вірусоносіями.
Виділення вірусу ВХС у зовнішнє середовище починається в інкубаційний період і посилюється з розвитком клінічних ознак захворювання.
Збудник у великій кількості виділяється зі слиною, виділеннями з носа, екскрементами (особливо в перші дні захворювання), з рідиною з везикул, язв тощо. У повітрі вірус ВХС міститься в невеликій кількості, тому аерогенний шлях не відіграє великої ролі у розповсюдженні інфекції. Трансплацентарного зараження не встановлено.
Виділення вірусу припиняється через три дні після зникнення лихоманки, а у разі хронічного перебігу хвороби вірусоносійство зберігається до 95 діб після зараження.
Інкубаційний період залежно від вірулентності вірусу ВХС, стану імунної системи тварин триває від трьох до 28 діб.
Протягом інкубаційного періоду вірус ВХС у значній кількості накопичується в шкірі, м’язах, лімфатичних вузлах хворої тварини та зберігається без суттєвого зниження інфекційної активності протягом двох тижнів після її забою. Протягом 12 днів після зараження тварин вірус ВХС виявляють у мазках з носа, порожнини рота та прямої кишки хворих свиней.
Джерелом збудника інфекції є хворі свині. У підтриманні епізоотологічного процесу особливу загрозу становлять безсимптомно перехворілі свині, що стають вірусоносіями.
Зараження відбувається у разі прямого контакту здорових свиней з хворими чи перехворілими тваринами, а також перорально під час годівлі. Вірус ВХС може проникати в організм через мікротравми шкіри, у тому числі у разі ушкодження кінцівок. Факторами передання вірусу ВХС можуть бути корм, вода, інфіковані продукти забою хворих свиней, відходи тваринного походження, а також приміщення, предмети догляду, транспортні засоби. Вважається, що перехворілі свині до чотирьох місяців залишаються вірусоносіями і становлять небезпеку для сприйнятливих тварин.
Велика рогата худоба та вівці клінічно не хворіють, проте у разі контакту з хворими свинями реагують утворенням віруснейтралізуючих антитіл до вірусу ВХС. Епізоотичну небезпеку таких тварин не з’ясовано, проте переміщувати їх за межі неблагополучних пунктів до завершення карантину заборонено.
Перебіг хвороби доброякісний, у вигляді окремих спалахів або обмежених епізоотій. Захворюваність у середньому становить 60 %, у господарствах з низькою санітарною культурою захворювання може вражати 100 % сприйнятливих свиней, причому у 5-6 % з них зауважують ускладнення на кінцівках, які проявляються відторгненням рогового башмака. Тривалість хвороби становить 7-10 діб, летальність - 10 %.
За гострого перебігу захворюваність може досягати 100 % усього наявного свинопоголів’я.
У свиней, що перехворіли на ВХС, утворюється стійкий імунітет тривалістю до двох років. Поросята через молозиво імунних свиноматок набувають пасивного імунітету на другому-третьому тижні життя.
Для специфічної імунопрофілактики застосовується інактивована вакцина, яка сприяє формуванню імунітету тривалістю до трьох місяців, у дорослих тварин - до дев’яти місяців.
У більшості тварин спостерігається лихоманка (температура тіла становить 40,5-41,5 о С), пригніченість, зниження апетиту. Приблизно в 10 % хворих тварин везикули проявляються на слизовій оболонці ротової порожнини, губах, язиці. Водночас на шкірі у ділянці вінчика, міжратицевої щілини та на м’якушах ратиць з’являються везикули, які згодом лопаються, утворюючи болісні ерозії та виразки. Відзначають сильну кульгавість, утруднення під час пересування, в окремих тварин - спадання рогового башмака. У разі легкої форми хвороби свині через один-три тижні повністю видужують. У разі тяжкої форми хвороби спостерігаються ознаки ураження центральної нервової системи (збудження, порушення координації рухів, паралічі). У свиноматок можуть спостерігатися викидні, везикулярне ураження шкіри молочних залоз.
За підгострого перебігу хвороби клінічні ознаки не виражено. Хворіють лише окремі тварини, в яких проявляються поодинокі везикули на вінчику, в’ялість, схуднення, інколи опухання суглобів, кульгання, проноси. Хворі свині, як правило, видужують. У разі ускладнення секундарною мікрофлорою можливі ентероколіти, пневмонії та значний падіж серед поросят-сисунів.
Патолого-анатомічні зміни дуже подібні до тих, що спостерігаються у разі захворювання свиней на ящур. Проявляється везикулярне ураження шкіри на кінцівках у ділянці вінчика, міжратицевої щілини, м’якушів ратиць, значно рідше - ураження слизової оболонки ротової порожнини. На місці везикул, що лопнули, з’являються ерозії та виразки. У перехворілих тварин надовго залишаються сліди хвороби у вигляді шрамів. Під час гістологічного дослідження ушкоджених ділянок шкіри виявляють значні периваскулярні лімфоїдні та еозинофільні інфільтрати, крововиливи та дистрофічні зміни клітин сосочкового шару дерми (на відміну від ящуру, коли везикули утворюються в шипуватому шарі епідермісу шкіри).
Збудник ВХС - РНК-геномний вірус із родини Picornaviridae. Віріони сферичної форми діаметром 28-32 нм не мають антигенної спорідненості до жодного з відомих епітеліотропних вірусів свиней. Вірус у високих концентраціях виявляють в епітелії уражених ділянок шкіри, лімфовузлах та кістковому мозку. Експериментально досить легко інфікуються одноденні мишенята, у яких через 24-30 год після введення інфікованого матеріалу спостерігаються чіткі ознаки ураження ЦНС (тремор, порушення координації рухів, паралічі та загибель на сьому добу).
Вірус ВХС стійкий у зовнішньому середовищі - упродовж трьох місяців зберігається у фекаліях та сечі, вісім тижнів - у гною, не менш як 20 місяців - на контамінованих поверхнях за низьких температур. В інфікованих тушах за мінус 20 ° C залишається життєздатним протягом 11 місяців, у замороженій свинині - понад рік, у м’ясних відходах забитих хворих свиней за температури не вище ніж 0 ° C - упродовж 100 днів. Вірус ВХС не руйнується під дією молочної кислоти в процесі дозрівання м’яса. У копчених ковбасах та окороках зберігається протягом відповідно 400 та 780 діб. Вірус ВХС стійкий до дії ефіру, хлороформу, 1 % трипсину, 0,2 % дезоксихолату натрію, 4 % карбонату натрію та 2 % розчинів лимонної та оцтової кислот, а також до інактивації за низьких (2,0-5,0) та високих (10,0-12,5) значень рН. Під час нагрівання до 60 ° C інактивується через 30 хв.
Організм сприйнятливих свиней у відповідь на зараження вірусом ВХС виробляє антитіла, які виявляються в серологічних реакціях - реакції зв’язування комплементу (далі - РЗК), реакції дифузної преципітації (далі - РДП), реакції нейтралізації (далі - РН) та реакції імунофлуоресценції.
Наявна антигенна спорідненість між вірусом ВХС та вірусом Коксакі В5, однак імунологічного зв’язку немає.