При важких інтоксикаціях постраждалий непритомний. Шкіра і видимі слизові синюшні, дихання поверхневе й аритмічне, тони серця приглушені. У період завершеного набряку легенів можуть спостерігатися дві різні за симптоматикою і характером аноксемічного синдрому форми синього і сірого типу гіпоксемії. Синій тип характеризується різко вираженим ціанозом шкірних покривів, прискореним диханням, кашлем, що клекоче, з рясною піною, досить часто - з домішками крові, мокротою. Пульс зазвичай прискорений, проте наповнення і напруга його залишаються задовільними, артеріальний тиск нормальний або дещо підвищений. Токсичний набряк легенів сірого типу прогностично небезпечніший, ускладнюється колапсом. Шкірні покриви і видимі слизові блідо-сірого кольору, пульс частий ниткоподібний, артеріальний тиск знижений. Різко підвищується активність системи згортання крові.
Отруєння вихлопними газами необхідно відрізняти від отруєння СО 2 .
Перша допомога полягає в переведенні водолаза на дихання чистим повітрям (штучною газовою сумішшю) і підйомі постраждалого на поверхню з дотриманням необхідного режиму декомпресії. Оптимальним є спосіб декомпресії на поверхні (у водолазній барокамері). У разі вимушеного порушення режиму або викидання водолаза на поверхню внаслідок втрати ним контролю над управлінням спорядженням постраждалого слід негайно помістити до барокамери для продовження декомпресії.
У разі отруєння шкідливими газоподібними речовинами на березі або появи симптомів після виходу водолаза на поверхню основним методом лікування є оксигенобаротерапія, яка проводиться за спеціальним режимом. У результаті збільшення розчиненого в плазмі крові кисню різко знижується тяжкість гіпоксії органів і тканин, істотно прискорюється дисоціація карбоксигемоглобіну. Для дихання киснем використовуються ізолювальні дихальні апарати або медичні інгалятори з відкритою схемою дихання. В останньому випадку використовується система для випуску газової суміші з водолазної барокамери. Якщо такої системи немає, для попередження накопичення кисню і видалення шкідливих речовин, що видихаються, камеру вентилюють кожні 10-15 хвилин стисненим повітрям. На дихання киснем постраждалого переводять відразу після розміщення його в барокамері. Якщо постраждалого необхідно транспортувати до барокамери для проведення оксигенобаротерапії, у санітарному транспорті отруєного переводять на дихання киснем.
Піддаються лікуванню отруєння всіх ступенів тяжкості. Якщо у постраждалих з легким і середнім ступенями важкості отруєння через 15 хвилин дихання киснем під тиском 0,2 мПа зникають симптоми отруєння, їх витримують під цим тиском ще 15 хвилин, після чого проводять декомпресію. Дихання киснем протягом 60 хвилин під тиском 0,2 мПа проводиться постраждалим з важким ступенем отруєння, а також тим постраждалим, у яких після 15 хвилин дихання киснем під найбільшим тиском не настало поліпшення стану. У разі рецидивів захворювання необхідне повторне проведення оксигенобаротерапії. При всіх ступенях важкості отруєння доцільно введення 1 мл 6 % розчину моно внутрішньом’язово і 15-60 мг цитахром С внутрішньовенно перед початком оксигенобаротерапії або в процесі її проведення.
Під тиском 0,15 мПа (1,5 кгс/см - 2 ) за наявності показань (відсутність ефекту або недостатня ефективність лікування постраждалого під найбільшим тиском протягом 60 хвилин) витримка може бути збільшена до 120 хвилин, при цьому перші 60 хвилин здійснюється дихання киснем, потім робиться 15-хвилинна повітряна перерва і повторне дихання киснем. У всіх випадках (незалежно від ефекту) після продовженої витримки проводять декомпресію і пацієнта евакуюють до закладу охорони здоров’я.
Симптоматична терапія в гострому періоді включає застосування аналептичних засобів (за показаннями). У разі ослаблення серцево-судинної системи рекомендується повільне внутрішньовенне введення 0,05 % строфантину (0,25-0,5 мл) з 20 % розчином глюкози (10 мл) або 0,06 % корглікону (0,5 мл).
У разі важких інтоксикацій показано введення 100-200 мл 40 % розчину глюкози з 10-20 мл 5 % розчину аскорбінової кислоти внутрішньовенно з 10 од. інсуліну під шкіру, а потім крапельно внутрішньовенно 500 мл 5 % розчину глюкози з 30-50 мл 0,5 % розчину новокаїну.
У разі різкого збудження постраждалого застосовуються 2,5 % розчин тізерцину або 2,5 % розчин хлорпромазину (1 мл внутрішньом’язово), 2,5 % розчин димедролу (2 мл внутрішньом’язово) або хлоропірамін, седуксен і рідше тримеперидин (2 % розчин 1 мл внутрішньом’язово). Ослаблення дихання є показанням для введення етимізолу і кордіаміну. У разі зупинення дихання роблять штучну вентиляцію легенів способом «з рота в рот» або інгаляторами. У разі виникнення судомного синдрому вживають заходів щодо попередження ударів, прикушування язика. Для попередження повторних нападів повільно (краще крапельно внутрішньовенно) вводять 1 % розчин барбамілу (50-100 мл). Для прискорення виведення окису вуглецю з організму застосовують препарати заліза (50 мг/кг). Для якнайшвидшого відновлення працездатності необхідно призначати ноотропні засоби (пірацетам), препарати з групи актопротекторів (оліфен), вітаміни С і В1.
У важких випадках під контролем артеріального тиску здійснюють венесекцію і евакуацію 800-1000 мл крові з подальшим введенням такої самої кількості свіжої цитратної крові. Під час проведення штучного дихання періодично здійснюють очищення дихальних шляхів і осушення їх за допомогою катетера, введеного через інтубаційну трубку.
Режими оксигенобаротерапії для лікування
отруєння чадними та вихлопними газами
Тиск у барокамері, мПа (мм вод. ст.)
Час перебування під тиском, хв
Тиск на зупинках, мПа
Час дихання, хв
0,18
0,15
0,12
0,09
0,06
0,03
киснем
повітрям
усього
Час витримок на зупинках, хв
0,2 (20)
36-60
20п + 10к
20к
20к
20п
20к
30к
160
40
200
__________
Примітки:
1. Тривалість перебування під найбільшим тиском визначається станом пацієнта.
2. Час переходу на першу зупинку і наступні - 2 хвилини.
3. «к» - дихання киснем, «п» - дихання повітрям.
У разі токсичного набряку легенів, що супроводжується сірим типом гіпоксемії, кровопускання протипоказане. Рекомендується внутрішньом’язове або підшкірне введення нікетаміду, фенілефрину, крапельне введення 1-2 мл 0,2 % розчину норепінефрину в 250 мл 5 % розчину глюкози.
Під час тривалої коми показане застосування засобів, що посилюють осмотичний діурез без водного навантаження (манітол 0,5-1,5 г/кг 10-20 % розчину на 5 % розчині глюкози внутрішньовенно крапельно).
Для профілактики пневмонії призначають по 150-200 тис. од. бензилпеніциліну через 4 години, по 500 тис. од. стрептоміцину 2 рази на добу внутрішньом’язово.
Заходи щодо надання домедичної допомоги вживають до появи у постраждалого свідомості, відновлення стійкого дихання і нормалізації серцевої діяльності. Після цього постраждалий має перебувати у цілковитому спокої, йому дають теплі напої (кава, молоко, чай). Особовий склад, що переніс отруєння оксидом вуглецю середнього і важкого ступеня, підлягає стаціонарному лікуванню. Евакуація постраждалих має здійснюватись санітарним транспортом. У закладі охорони здоров’я для швидшого відновлення функціонального стану організму і працездатності постраждалого рекомендується проведення сеансів оксигенобаротерапії.
Для запобігання отруєнню водолазів вихлопними газами необхідно:
ретельно контролювати якість повітря і дихальних газових сумішей, що використовуються для дихання водолазів;
дотримуватись заходів безпеки під час поповнення запасів повітря;
контролювати роботу компресорів, помп і блоків очищення повітря.
14. Отруєння лугами
Отруєння лугами є патологічним процесом, в основі якого лежить розвиток опікової хвороби внаслідок опікаючої дії лугів на шкірні покриви, слизові оболонки очей, шлунково-кишкового тракту і верхніх дихальних шляхів.
Опіки й отруєння лужними з’єднаннями калію і натрію, що утворюються під час контакту регенеративної речовини з водою, є наслідком:
потрапляння частинок пилу регенеративної речовини на вологу шкіру, слизові оболонки очей і верхніх дихальних шляхів під час просіювання речовини і заряджання нею регенеративних патронів у процесі підготовки водолазного спорядження до спуску;
потрапляння парів і розчину лугів у дихальні шляхи, на шкіру і до шлунково-кишкового тракту водолаза під час перебування під водою у разі надходження води в регенеративні патрони спорядження (у разі негерметичності з’єднання, порушення цілості гофрованих трубок, дихального мішка або регенеративного патрона).
Легкі ураження шкірних покровів і слизових характеризуються різкою печією ураженої ділянки, появою неприємного лужного смаку в роті, кашлем, болем за грудиною. Такі отруєння зазвичай виникають на поверхні в період підготовки і робочої перевірки водолазного спорядження, що зумовлює своєчасне надання потерпілому медичної допомоги і, як правило, швидке одужання.
Важкі ураження слизової оболонки дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту парами та розчином лугу характеризуються розвитком екзотоксичного шоку і гострої дихальної недостатності. Унаслідок опіку гортані та набряку зв’язкового апарата з’являється небезпека розвитку механічної асфіксії, наростають задишка, ціаноз шкіри і слизових. Екзотоксичний шок та інтоксикація є основними причинами смерті постраждалих у перші години після отруєння.
Подібні отруєння виникають, як правило, у період перебування водолаза під водою, що істотно впливає на важкість ураження і його наслідок. Різке підвищення вмісту кисню в системі «апарат - легені» досить часто зумовлює розвиток судомної форми отруєння киснем, а втрата водолазом контролю над управлінням спорядженням призводить до утоплення.
У разі отруєння лугами необхідно швидко видалити їх з поверхні шкіри або слизових оболонок (рясне промивання водою). У разі перебування водолаза під водою необхідно підняти його на поверхню без дотримання режиму декомпресії і негайно звільнити від спорядження.
Пилові частинки регенеративної речовини зі шкірних покривів і слизових оболонок видаляють рясним промиванням водою або 3 % розчином борної кислоти (0,5 % розчином лимонної кислоти).
Лікування больового синдрому включає введення холінолітиків (1 мл 0,1 % розчину атропіну, 2 мл 2 % розчину папаверину, 1 мл 0,2 % розчину платифіліну підшкірно 6-8 разів на добу), глюкозоновокаїнової суміші (500 мл 5 % розчину глюкози, 50 мл 2 % розчину новокаїну) внутрішньовенно 2-3 рази на добу. Введення наркотиків слід уникати, зважаючи на важкі розлади дихання, що виникають під час отруєння. Виражений седативний ефект досягається нейролепсією - введенням внутрішньом’язово фентанилу 0,1-0,2 мг і дроперідолу 5 мг (2 мл 0,25 % розчину) 2-3 рази на добу з постійним контролем за станом дихання.
Під час наростаючих шокових явищ основну увагу приділяють відновленню об’єму циркулюючої крові шляхом введення поліглюкіну, реополіглюкіну, гемодезу, плазми, розчинів глюкози та електролітів. Під контролем динамічного вимірювання центрального венозного тиску і об’єму циркулюючої крові загальна кількість розчинів, що вводяться, може сягати 10-15 л на добу і більше.
Під час лікування важких отруєнь лугами необхідний постійний контроль функції дихання. Задишка, ціаноз шкіри і слизових, що швидко збільшуються у ряді випадків, свідчать про розвиток механічної асфіксії, що потребує термінового проведення трахеотомії.
Після закінчення декомпресії (профілактичної або лікувальної рекомпресії) потерпілий потребує термінової госпіталізації.
Для попередження отруєння лугами необхідно:
користуватися гумовими рукавичками і захисними окулярами або протигазом під час роботи з регенеративною речовиною;
ретельно перевіряти спорядження на герметичність для унеможливлення потрапляння води в регенеративний патрон.
15. Переохолодження
Переохолодження водолазів - патологічний стан, зумовлений надмірною віддачею тепла організмом людини, що характеризується зниженням температури тіла. Ступінь переохолодження залежить від температури води і тривалості перебування в ній, типу спорядження і характеру теплозахисного одягу, а також від теплопровідності індиферентного газу, що входить до складу дихальної суміші.
Під час боротьби за живучість аварійного підводного човна особовому складу, можливо, доведеться працювати в холодній воді в частково затоплених відсіках. Після виходу із затонулого підводного човна підводники протягом деякого часу до підходу допомоги можуть залишатися на воді (зазвичай у промоклому одязі). Усе це призводить до великих тепловтрат організму і розвитку переохолодження незалежно від пори року.
Під час роботи водолазів на великих глибинах відбувається швидка віддача тепла переважно внаслідок тепловипромінювання і теплопровідності. Цьому сприяє киснево-азотно-гелієва суміш, що знаходиться у скафандрі, яка має високу теплопровідність. Крім того, під час дихання геліокисневою сумішшю відбувається швидке охолодження бронхів і легеневої тканини. Переохолодження водолазів настає особливо швидко, якщо в простір під сорочкою проникає вода.
Допустимий час перебування водолазів під водою у гідрокомбінезоні з одним комплектом вовняної білизни та без гідрокомбінезона, а також тривалість перерв між спусками з урахуванням різної температури води наведено у таблицях.
Допустимий час перебування у воді без гідрокомбінезона
Температура води, о С
28
25
22
19
18 і менше
Допустимий час, год
4
2
1
0,5
Спуски
не дозволяються
Необхідна перерва
між спусками, год
0,5
1
1
1,5
Допустимий час перебування водолазів у воді в гідрокомбінезоні
Температура води, о С
1-3
4-6
7-9
10-12
13-15
16-18
Допустимий час, год
1
1,5
2
3,5
4
5
Необхідна перерва
між спусками, год
не менше ніж 4
не менше ніж 3
не менше ніж 2
За важкістю переохолодження поділяються на легкого, середнього і важкого ступеня.
Переохолодження легкого ступеня спостерігається під час перебування у воді протягом безпечного для цієї температури часу. Потерпілі скаржаться на озноб, м’язове тремтіння, головний біль, запаморочення, судоми литкових м’язів, загальну слабкість, позиви до сечовипускання і мимовільне сечовипускання, в окремих випадках знижується стійкість до гіперкапнії та емоційно-психічних навантажень. При цьому спостерігається «гусяча шкіра», ціаноз пальців рук, носа, вушних раковин, дрібний тремор губ і нижньої щелепи, нечітка вимова звуків, рідке дихання, почастішання або уповільнення пульсу, підвищення або зниження артеріального тиску.
Можуть спостерігатися незначні психічні розлади. Температура тіла нормальна або дещо знижена. Потерпілі зберігають працездатність і здібність до самостійного пересування.
Переохолодження середнього ступеня виникає у осіб, які перебувають у воді понад безпечний для цієї температури час. Потерпілі загальмовані, сонливі, скаржаться на біль у м’язах і суглобах, часто проявляється уповільнення пульсу і дихання, знижується артеріальний тиск. Тони серця глухі, дихання ослаблене, тонус м’язів значно підвищений, можуть виникати клонусні й тонічні судоми, голос сиплий. Температура тіла знижується до 34-35 о С, втрачається здібність до самостійного пересування.
Іноді постраждалі раптово непритомніють уже після підйому на поверхню, що пояснюється своєрідною психічною реакцією після сильної нервової напруги. На другий-третій день з’являється нерізке жовте офарбовування склер унаслідок холодового гемолізу і короткочасне незначне підвищення температури тіла. З ускладнень можливі пневмонії, ангіни, отити. Якщо ускладнень немає, повне одужання настає через 3-5 діб.
У разі переохолодження важкого ступеня потерпілі перебувають у сопорозному або коматозному стані. Спостерігається різкий ціаноз шкірних покривів і слизових, своєрідний щільний набряк кистей рук, стоп, ніг, губ і обличчя. Голос сиплий, дихання ослаблене, сповільнене. Зазвичай спостерігається виражена брадикардія. Через набряк тканин пульс на променевій артерії прощупується погано. Кров’яний тиск різко знижується, тони серця глухі, вислуховуються погано. Тонус м’язів різко підвищений, кінцівки досить часто зведені судомами. Ректальна температура знижена до 30-32 о С. Смерть людини від переохолодження у воді настає в разі зниження ректальної температури до 22-26 о С. Часто спостерігаються різноманітні ускладнення. У період одужання температура тіла підвищується до 37,5-38 о С і тримається такою протягом 3-4 днів. У більшості потерпілих спостерігається пожовтіння шкірних покривів і склер.
Під час тривалого перебування в порівняно теплій воді з повільним охолодженням організму відбувається насамперед виснаження енергетичних ресурсів. Вміст цукру в крові починає прогресивно падати, розвивається гіпоглікемічна кома з явищами загальної слабкості, з’являються головний біль, розлади пам’яті, сонливість, судоми, непритомність і зрештою зупинення дихання. Після зупинення дихання серце ще якийсь час продовжує скорочуватися, що має враховуватися під час надання домедичної допомоги.
У разі появи ознак переохолодження під час перебування на ґрунті водолаз зобов’язаний доповісти про свій стан керівнику водолазного спуску. Останній вживає заходів щодо підйому водолаза на поверхню. Якщо переохолодження розвивається під час перебування у водолазній барокамері, необхідно одягти водолазну білизну і включити грілки, встановлені в барокамері. Мокрий одяг замінити сухим. У барокамері водолазам дають солодкий чай або каву.
Медичну допомогу в разі переохолодження водолазів необхідно надавати відповідно до важкості уражень згідно з таблицею.
Зведені дані щодо симптоматики і лікарської допомоги
у разі переохолодження водолазів
Ступінь
переохолодження
Симптоми
Обсяг лікарської допомоги
1
2
3
Легкий
Загальмований, адинамічний, мова скандована. Пересувається важко. Температура в прямій кишці 35-32 о С. Пульс, частота дихання, артеріальний тиск можуть бути в межах норми
Середній
Ступорозний стан.
Пульс 30-50 ударів на хвилину. Артеріальний тиск 80-90 / 40-50 мм рт. ст. Частота дихання 10-12 на хвилину. Температура в прямій кишці 32-29 о С
Внутрішньовенно (шприцом): глюкоза 40 % - 40,0; вітамін С 5 % - 10,0; преднізолон 60 мг. Помістити постраждалого у ванну з теплою водою (починаючи з 30 о С, за 15-20 хвилин довести до 40 о С). Зігрівання проводити до досягнення ректальної температури 35 о С (від 30 хвилин до 1,5 години)
Важкий
Коматозний стан. Зіниці звужені, енофтальм.
Фіксаційні контрактури.
Пульс, артеріальний тиск можуть не визначатися.
Дихання поверхневе, періодичне.
Температура в прямій кишці менше ніж 29 о С
За відсутності ванни обкласти грілками та пляшками з теплою водою (щоб не спричинити опіків). Зігрівати променевим теплом. Після опритомнення дати 2-3 склянки солодкого чаю. Після зігрівання ввести внутрішньовенно крапельно гідрокарбонат натрію 5 % - 200,0; глюкозу 5 % - 400,0; вітамін С 5 % - 10,0; манітол 15 % - 200,0
__________
Примітка.
Грілки прикладають до ділянки потилиці, попереку і черевної порожнини.
При легкому ступені переохолодження досить переодягнути постраждалого в суху білизну, зігріти і рекомендувати інтенсивні фізичні рухи. У разі протипоказань до фізичного навантаження постраждалого розтирають вовняною тканиною і дають йому солодкий гарячий чай або каву.
Основним завданням лікувальних заходів у разі переохолодження середнього і важкого ступенів є виведення центральної нервової системи зі стану глибокого гальмування, а також відновлення температури тіла енергійним зігріванням з одночасною підтримкою діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Швидке загальне глибоке зігрівання організму є радикальним методом лікування переохолодження.
Постраждалого щонайшвидше доставляють у тепле приміщення, занурюють у ванну з температурою води 40-45 о С й обережно розтирають його тіло м’якими мочалками або руками, що сприяє відновленню судинного тонусу і рефлекторної діяльності нервової системи. Якщо немає ванни, використовують гарячий душ або грілки. При цьому грілками насамперед необхідно зігрівати ділянки потилиці, серця, печінки і нирок. Тіло потрібно обгорнути нагрітими до 40-41 о С вологими простирадлами або зігріти у світловій ванні, а також застосовувати діатермію. Щоб уникнути перегріву організму, періодично потрібно стежити за ректальною температурою.
У разі різкого порушення або відсутності спонтанного дихання негайно розпочинають штучну вентиляцію легенів. Під час проведення штучної вентиляції легенів треба оглянути й очистити ротову порожнину і запобігти западанню язика.
Для виведення постраждалого зі стану холодового шоку одночасно з інтенсивним зігріванням проводять внутрішньовенне вливання протишокової рідини або 20-25 % спирту в стерильному фізіологічному розчині в кількості 20 мл. З метою профілактики гіпоглікемічної коми у вену вводять 40 % розчин глюкози в кількості 100 мл, підігрітий до 35-40 о С.
Першими ознаками реанімації є поява рогівкових і зіничних рефлексів та тремтіння. З появою серцевої діяльності показана активна кардіальна терапія (0,5 мл 0,05 % розчину строфантину внутрішньовенно; 1 мл 0,06 % розчину корглікону внутрішньом’язово та 1 мл 10 % розчину коразолу підшкірно). У менш важких випадках активну кардіальну терапію проводять із самого початку одночасно з активним зігріванням. Показане вдихання кисню.
Слід враховувати, що на початку зігрівання (особливо у разі важкого ступеня охолодження) може різко погіршитися стан потерпілих через вторинне зниження температури «ядра» тіла, оскільки внаслідок розширення периферичних судин охолоджена кров надходитиме у внутрішні органи. Саме в цей період настають найбільш виражені зміни у функціонуванні різних систем організму, аж до зупинення серця і дихання.
Якщо постраждалий у стані свідомості, йому дають пити гарячий солодкий чай або каву. Рекомендується застосовувати 40 % розчин алкоголю в кількості 10-150 мл. Надалі встановлюють легкозасвоювану, багату білками, вуглеводами і вітамінами дієту.
З метою профілактики пневмонії та інших простудних захворювань призначають антибіотики і сульфаніламідні препарати (бензилпеніцилін 200-300 тис. од. 2 рази на добу внутрішньом’язово, сульфадимезин по 0,1 г через 6 годин).
Якщо переохолодження супроводжується декомпресійною хворобою або баротравмою легенів, усі заходи щодо лікування проводяться під час лікувальної рекомпресії у водолазній барокамері.
Для попередження переохолодження водолазів необхідно:
контролювати температуру води і стежити за тривалістю роботи під водою;
одягати необхідні засоби пасивного теплового захисту (одяг, вовняна білизна тощо) і стежити за їх станом;
стежити за справністю систем активного теплового захисту (спорядження з електричним або водяним обігрівом тощо) і ретельно здійснювати їх робочу перевірку.
16. Перегрів
Перегрів - патологічний стан організму, що розвивається внаслідок перевищення теплоутворення над його віддачею і характеризується накопиченням тепла і підвищенням температури тіла. Перегрів водолазів може бути зумовлений звичайними чинниками, що сприяють перегріву організму корабельних фахівців, а також деякими специфічними чинниками, пов’язаними з особливостями їх професійної діяльності, зокрема тривале перебування одягненого водолаза у спекотну пору року; робота водолазів під водою в гідрокомбінезонах із включеним електричним обігрівом; перебування водолазів у водолазній барокамері, особливо в незахищених від сонячних променів місцях. Щоб уникнути перегріву водолазів, час їх перебування у водолазному спорядженні залежно від температури повітря не має перевищувати 5 годин за температури повітря +15 о С; 3 години - +19 о С; 2 години - +20-24 о С; 1 години - +25-29 о С; 30 хвилин - +30 о С; 10 хвилин - +34 о С.
За температури навколишнього повітря +20-30 о С у водолазних барокамерах у процесі компресії до тиску 0,4-0,7 мПа (4-7 кгс/см - 2 ) температура сягає + 40-47 о С, а відносна вологість - 90-100 % при швидкості руху повітря всього 0,25-0,03 м/с. Температура тіла у водолазів у цей час нерідко піднімається до 37,5-38,5 о С.
Перегрів можливий і в разі спусків водолазів під воду в районах низьких широт, де температура води іноді становить +27-30 о С і більше. Підводні спуски за таких умов можна виконувати тільки у разі ретельного контролю за роботою водолазів і вжиття необхідних заходів безпеки.
За ступенями важкості перегрів поділяється на легкий, середній і важкий.
Легкий ступінь перегріву характеризується загальною слабкістю, підвищеною спрагою, нездужанням, дратівливістю, головними болями, запамороченням, нудотою. Шкіра червоніє, на ній з’являється піт. Тонус м’язів дещо знижений.
Спостерігаються почастішання пульсу й дихання, помірне підвищення температури тіла (до 37-38 о С). Артеріальний тиск лабільний, злегка знижений. За легкої форми перегріву достатньо вивести постраждалого із зони теплового навантаження в прохолодніше приміщення і дати йому спокій. За таких умов ознаки перегріву зникають протягом декількох годин.
За середнього ступеня перегріву потерпілі скаржаться на сильний головний біль, різку м’язову слабкість, сонливість, апатію, миготіння в очах, шум у вухах, неприємні відчуття в ділянці серця, іноді на блювоту і пронос.
Під час обстеження спостерігається значне підвищення температури тіла (39-40 о С), вологість і гіперемія шкіри, ціаноз слизових, виражена астенізація. Пульс частий (до 120-130 ударів на хвилину), досить часто - слабкого наповнення і напруги. Артеріальний тиск значно знижений, тони серця приглушені, дихання часте поверхневе. Періодично спостерігаються розлад мови, марення, затьмарення свідомості, психомоторне збудження. За умови своєчасного виведення постраждалого із зони перегріву і вжиття необхідних лікувальних заходів поступово знижується температура тіла і протягом 2-3 діб функції організму відновлюються.
Важкий ступінь перегріву характеризується подальшим прогресуванням патологічних явищ, втратою свідомості і непритомністю (тепловий удар). Вигляд постраждалого різко змінюється (щоки ввалюються, ніс загострюється, очі оточені темними колами і западають, губи ціанотичні, шкіра бліда, суха і холодна на дотик). Температура тіла вище ніж 40 о С. Пульс 130-140 ударів на хвилину, досить часто - ниткоподібний. Артеріальний тиск різко знижується, тони серця глухі, у легенях прослуховуються вологі хрипи. Спостерігаються судоми, блювота, мимовільне сечовипускання, іноді затримка сечі, у деяких випадках - геміплегія або бульбарні симптоми. Зіниці розширені, не реагують на світло. Зазвичай тепловий удар після припинення перегріву, особливо якщо було своєчасно вжито лікувальних заходів у повному обсязі, закінчується одужанням. Іноді відновлення протікає поволі (відбуваються подальші тривалі гарячкові стани і нервово-психічні розлади). Прогноз погіршується за наявності гіпертермії понад 41 о С, різкої сухості шкіри, дихання типу Чейна-Стокса і набряку легенів. Смерть настає через параліч дихального і судинного центрів.
Під час надання екстреної медичної допомоги постраждалого слід негайно вивести із середовища, що сприяє перегріву тіла, помістити в прохолодніше місце і зняти з нього водолазне спорядження. Потім пацієнта необхідно напоїти холодною водою. Рекомендується проводити вологі обгортання і зрошування холодною водою, обдувати тіло, особливо голову і ділянку серця прохолодним повітрям, за можливості - прикласти до голови і шиї лід. Швидке значне загальне охолодження застосовувати не слід. Для прискорення дихання рекомендується піднести до носа вату, змочену нашатирним спиртом, у разі зупинення дихання - провести штучну вентиляцію легенів.
Під час надання екстреної медичної допомоги призначають фармакологічні засоби, що збуджують дихальний центр і серцево-судинну діяльність (10 % розчин кофеїну 1 мл підшкірно, розчин нікетаміду 1 мл підшкірно, 0,06 % розчин корглікону 1 мл внутрішньом’язово, 0,1 % розчин адреналіну 0,5 мл підшкірно і 0,05 % розчин строфантину 0,5 мл внутрішньовенно), підсилюють їх функції, допомагають подолати вторинну кисневу недостатність, особливо в головному мозку. З цією метою показано також вдихання кисню. У разі виникнення психомоторного збудження внутрішньом’язово вводять літичну суміш (1 мл 2,5 % розчину хлорпромазину, 1 мл 2 % розчину дифенгідраміну і 1 мл 2 % розчину тримеперидину в одному шприці) одноразово. При ціанозі, судомах, маренні та набряку легенів показано кровопускання (300-500 мл), проте мале наповнення і напруга пульсу, різко знижений кров’яний тиск є протипоказаннями до кровопускання.
У випадках, коли є ознаки підвищення внутрішньочерепного тиску (ригідність м’язів потилиці, симптом Керніга, повільний і напружений пульс), показана дегідратаційна терапія (внутрішньовенне крапельне введення 20 % розчину манітолу 400 мл і внутрішньовенно 1 % розчину лазиксу 2 мл). За наявності судом рекомендуються спокій, внутрішньовенне введення фізіологічного розчину до одного літра і 40 % розчину глюкози 50 мл, а також їжа, багата солями.
Після надання екстреної медичної допомоги постраждалого направляють до закладу охорони здоров’я. Осіб, які перенесли перегрів середнього і важкого ступенів, слід розглядати як пацієнтів, що мають потребу в подальшому ретельному лікарському спостереженні. У перший період пацієнту дають спокій, невеликими порціями дають охолоджений чай або каву і призначають легкозасвоюване, багате мінеральними солями і вітамінами харчування. З метою дезінтоксикації організму внутрішньовенно вводять 25-30 мл 40 % розчину глюкози з 5 % розчином аскорбінової кислоти (5 мл) і вітамінами групи В.
Для попередження перегріву водолазів необхідно:
дотримуватися часу перебування водолазів у спорядженні;
контролювати теплочутливість водолазів і стежити за справною роботою засобів активного теплового захисту;
у період одягання і очікування спуску (особливо в південних широтах) застосовувати спеціальні тенти для захисту водолазів від дії сонячних променів, уникати затримок проведення водолазних спусків.
17. Утоплення
Утоплення - патологічний процес, в основі якого лежить механічна асфіксія, що настає внаслідок рефлекторного ларингоспазму або надходження в дихальні шляхи води. Причинами утоплення у вентильованому спорядженні є порушення герметичності переважно верхньої частини скафандра водолаза (водолазної сорочки, ілюмінаторів, шолома тощо), а також надходження у скафандр води в разі порушення цілості водолазного шланга і виходу з ладу неповоротного клапана шолома.
Під час роботи під водою в регенеративному спорядженні утоплення може статися в разі потрапляння води в дихальний мішок апарата внаслідок порушення його герметичності, а під час спусків без гідрокомбінезона - у разі випуску загубника (напівмаски) з рота внаслідок розвитку будь-якого гострого патологічного стану або захворювання (кисневе голодування, отруєння киснем або вуглекислим газом, баротравма легенів). Аналогічні причини разом із пошкодженнями (відмовою в роботі) окремих вузлів дихального апарата (гідрокомбінезона, клапана видиху тощо) можуть призводити до утоплення під час спусків у спорядженні з відкритою схемою дихання. В окремих випадках причиною надходження води в дихальні шляхи є слабке притискання напівмаски до обличчя водолаза.
Характерними ознаками утоплення є знепритомнення і відсутність дихання. Шкірні покриви холодні, синюшні або бліді. З рота і носа виділяється багато пінявої рідини рожевого або виразно геморагічного забарвлення. Зіничний і рогівковий рефлекси мляві або відсутні. Сухожильні рефлекси відсутні, досить часто спостерігається виражений тризм. Серцева діяльність різко ослаблена, нечаста аритмічна пульсація може проявлятися тільки на сонних або стегнових артеріях. Відсутність ознак серцевої діяльності дає підстави вважати, що потерпілий перебуває у стані клінічної (зворотної) або біологічної (незворотної) смерті.
Клінічні прояви утоплення не дають змоги розпізнати наявність у водолазів гострого аероемболічного процесу, зумовленого попередньою баротравмою легенів або розвитком декомпресійного захворювання.
Для надання домедичної допомоги постраждалого витягують на поверхню за допомогою водолаза, що забезпечує роботу водолаза або страхує, негайно звільняють від спорядження і очищають ротову порожнину від слизу. У разі відсутності дихання і зупинення кровообігу розпочинають реанімаційні заходи (непрямий масаж серця, штучна вентиляція легенів), наведених у цьому додатку.
У разі підозри на наявність у потерпілого баротравми легенів або потенційної небезпеки розвитку декомпресійної хвороби через аварійне витягання водолаза на поверхню комплекс реанімаційних заходів проводиться у водолазній барокамері одночасно з лікувальною рекомпресією. Якщо зважаючи на умови передування утоплення спуску вірогідність розвитку декомпресійних порушень невелика, тиск у камері піднімають до 0,2 мПа (2 кгс/см - 2 ) для проведення лікування підвищеним тиском кисню.
Ендотрахеальна інтубація постраждалого підвищує ефективність експіраторного дихання («з рота в трубку»), запобігає затіканню шлункового і ротоносоглоткового вмісту в дихальні шляхи, дає змогу проводити очищення трахеобронхіального дерева і забезпечує можливість легко підключити ручні апарати штучної вентиляції. Вживають заходів для зігрівання потерпілого (теплі грілки, закутування).
Відсутність ознак відновлення кровообігу (виразний поштовх під час масажу на сонній або стегновій артерії, артеріальний тиск на плечі не нижче 60-70 мм рт. ст., поступове звуження зіниць і поява рожевого забарвлення шкіри носогубного трикутника) у найближчі 1-1,5 хвилини в разі правильного проведення масажу серця і штучної вентиляції легенів свідчить про необхідність вжиття додаткових заходів щодо поліпшення мозкового і коронарного кровотоку (перетискання черевної аорти, підйом нижніх кінцівок на 50-70 см вище рівня серця). Відсутність помітного ефекту дає підстави припустити наявність у потерпілого атонії міокарду або фібриляції шлуночків і є показанням до медикаментозної стимуляції міокарду, яку проводять внутрішньосерцевим введенням 0,5-1 мл 0,1 % розчину адреналіну з 5 мл 10 % розчину хлористого кальцію. Для ін’єкції препаратів у лівий шлуночок використовується голка завдовжки 10 см і завтовшки 1-1,2 мм, що вколюється перпендикулярно грудній клітці в четвертому міжреберному проміжку з відступом на 5 см від лівого краю грудини. Під час проколу штучна вентиляція припиняється для попередження розриву легені та пневмотораксу. Введення препаратів починається тільки в разі повної упевненості в тому, що голка знаходиться в порожнині серця. Корисним для поліпшення тонусу міокарда є внутрішньосерцеве введення 30-35 мл дексаметазону (200-240 мл преднізолону, 1000 мл гідрокортизону) або 0,1-0,2 мл стимулятора типу ізопреналіну (новодрину, ізопрелу). Під час внутрішньосерцевого введення медикаментів необхідно врахувати, що переривати масаж серця більше ніж на 10 с недопустимо.
За наявності слабких ознак серцевої діяльності постраждалому вводять камфору і кофеїн. У разі появи ознак пригноблення спонтанної вентиляції застосовується етимізол (2-3 мл 1,5 % розчину внутрішньом’язово). Штучна вентиляція легенів має продовжуватися доти, доки за клінічними ознаками природне дихання залишається неадекватним.
У перші години після відновлення дихання і кровообігу можуть наростати прояви набряку легенів, який призводить до посилення гіповолемії і згущування крові. Найбільш ефективним у лікуванні альвеолярного набряку легенів є 10 % спиртовий розчин антифомсилану, пари якого можна подавати через зволожувач дихального апарата разом з киснем. За потреби проводять інтубацію. Для корекції метаболічного ацидозу проводиться внутрішньовенне вливання 150-200 мл 1-5 % розчину бікарбонату натрію. З метою підтримання серцевої діяльності вводять 40-60 мл 4 % розчину глюкози, 0,5-1 мл 0,05 % розчину строфантину. Для запобігання запальним змінам у легенях призначають антибіотики широкого спектра дії.
Після закінчення декомпресії (профілактичної або лікувальної рекомпресії, оксигенобаротерапії) постраждалий потребує термінової госпіталізації.
З метою попередження утоплення слід дотримуватися заходів безпеки, що виключають потрапляння води в дихальні шляхи і легені водолаза під час спусків:
у регенеративному спорядженні не допускати пошкоджень дихального автомата, дихального мішка, трубок вдиху і видиху, коробки хімічного поглинача, нещільного прилягання крана клапанної коробки, розривів гідрокомбінезона;
у спорядженні з відкритою схемою дихання не допускати заливання водою напівмаски, пошкодження дихального автомата і клапана видиху;
у вентильованому спорядженні не допускати пошкоджень сорочки, шолома, ілюмінаторів та скафандра.
18. Травма підводною вибуховою хвилею
Під час вибухових робіт, розривів снарядів, бомб, торпед, мін водолаз зазнає дії вибухової хвилі на будь-якому етапі спуску (на ґрунті, під час спуску, підйому, на поверхні води). Сила дії вибухової хвилі залежить від потужності заряду, відстані вибуху від водолаза, положення тіла щодо місця вибуху і типу спорядження, у якому спускається водолаз. Найбільш важкими бувають пошкодження, спричинені підводною вибуховою хвилею під час спусків у спорядженні регенеративного типу. Підводна вибухова хвиля може спричинити травми і пошкодження барабанних перетинок, навколоносових пазух, органів грудної клітки, органів черевної порожнини, черепа (закрита черепно-мозкова травма), спинного мозку, кісток (переломи).
Наслідком дії підводної вибухової хвилі може бути утоплення (у разі розриву водолазної сорочки, пошкодження апарата). Основними ознаками травмування підводною вибуховою хвилею є шум і дзвін у вухах, зниження гостроти слуху, розрив барабанних перетинок, головний біль, парези, паралічі, носова кровотеча, біль у ділянці грудей, живота, загальна слабкість й оглушення, масивний внутрішній крововилив, втрата свідомості.
У разі важкої травми, спричиненої підводною вибуховою хвилею, у потерпілих можливий розвиток баротравми легенів і розриви внутрішніх органів (кишечника, селезінки, печінки). Основними причинами загибелі постраждалих у перші хвилини і години після травмування є поширена газова емболія або внутрішня кровотеча, а в пізніші строки - розвиток перитоніту. У першу добу необхідний постійний контроль за органами черевної порожнини.
У разі легких травм, спричинених підводною вибуховою хвилею (шум і дзвін у вухах, зниження слуху, носова кровотеча), зміни в організмі водолаза мають зворотний характер, спеціального лікування не потребують і проходять протягом одного-двох днів.
Першою допомогою в такому разі є зупинення носової кровотечі та постільний режим протягом визначеного строку.
За потреби проведення декомпресії медична допомога надається в барокамері. У разі важких травм, спричинених підводною вибуховою хвилею, що супроводжуються газовою емболією без симптомів пошкодження органів черевної порожнини, постраждалому проводять лікувальну рекомпресію. Якщо в процесі лікування у потерпілого з’являються симптоми пошкодження внутрішніх органів, уживають заходів першої лікарської допомоги в повному обсязі (насамперед протишокове лікування). Після закінчення лікувальної рекомпресії постраждалому надають кваліфіковану хірургічну допомогу. У випадках поєднання газової емболії з пошкодженням внутрішніх органів постраждалому проводять оксигенобаротерапію з експозицією під найбільшим тиском 60 хвилин. У процесі оксигенобаротерапії паралельно вживають заходів екстреної медичної допомоги в повному обсязі. Після закінчення оксигенобаротерапії постраждалому надають кваліфіковану хірургічну допомогу. Якщо після операції у потерпілого спостерігаються симптоми газової емболії, як тільки дозволить його стан, повторно проводять оксигенобаротерапію.
З метою попередження травмувань підводною вибуховою хвилею не допускаються робота водолазів і купання людей на таких відстанях від місця вибуху, якщо маса заряду:
до 50 кг - 500 м;
понад 50 кг - 1000 м.
19. Методика проведення штучного дихання і непрямого масажу серцевого м’яза
Водолазам у термінальному стані необхідне екстрене комплексне та диференційне лікування. Допомога пацієнтам і постраждалим у передагональній та агональній стадіях має характер не реанімаційної, а інтенсивної терапії. Зміст її визначається особливостями захворювання або травми, їх ускладненнями. Допомога охоплює заходи патогенетичної і симптоматичної терапії, що має на меті поліпшення кровообігу, забезпечення адекватного газообміну та усунення інших розладів, що загрожують життю пацієнта.
Розрізняють три стадії лікування пацієнтів, у яких розвинувся термінальний стан - елементарне підтримання життя, подальше підтримання життя і тривале підтримання життя.
Перша стадія - елементарне підтримання життя - полягає у забезпеченні екстреної оксигенації крові та циркуляції її в судинах.
Друга стадія - подальше підтримання життя - має на меті відновлення самостійного кровообігу, стабілізацію його і дихання, забезпечення транспорту кисню до тканин, що здійснюється шляхом застосування медикаментозних засобів, інфузійної терапії і дефібриляції за допомогою електродефібрилятора. У цьому періоді для уточнення діагнозу використовують електрокардіографію.
Третя стадія - тривале підтримання життя - здійснюється шляхом забезпечення післяреанімаційної терапії. Ця стадія передбачає оцінювання стану, тобто визначення причини смерті й можливості оживлення пацієнта, відновлення діяльності головного мозку та здійснення інтенсивної терапії, метою якої є корекція недостатності інших органів, що також сприяє відновленню функції мозку. Заходи третьої стадії мають тривати до відновлення свідомості пацієнта або до констатації біологічної смерті, в особливих випадках - до встановлення смерті головного мозку.
У разі клінічної смерті реанімаційні заходи мають стандартний характер незалежно від причини смерті. Успішна реанімація можлива лише у випадках, коли причина термінального стану може бути усунена. До таких випадків належить термінальний стан, спричинений асфіксією, крововтратою, електротравмою, утопленням, рефлекторним зупиненням серця, порушенням ритму серцевих скорочень тощо.
Проте в разі виникнення термінального стану (особливо клінічної смерті) часто не можна відразу встановити, чи усунено його причину, чи ні. У таких випадках можливість оживлення з’ясовують у процесі проведення реанімації, яку починають негайно після прибуття на місце події.
Заходи першої і другої стадій оживлення мають бути послідовними, активними і швидкими, щоб отримати позитивний ефект у можливо короткий строк. Кровообіг, що забезпечується непрямим (закритим) масажем серця, становить 6-30 % від належного.
Під час проведення реанімації слід дотримуватися таких правил:
за можливості усунути причину, що спричинила смерть, проте не гаяти часу на тривалу пальпацію пульсу, вислуховування тонів серця, якщо є сумнів у їх наявності, оскільки це неодмінно призводить до нераціонального витрачання вкрай обмеженого часу, відпущеного на реанімацію;
не намагатися реанімувати методами, щодо яких є сумнів у їх успішності (підшкірне, внутрішньом’язове і навіть внутрішньовенне введення лікарських засобів), якщо не проводиться масаж серця;
не втрачати самовладання і діяти планомірно.
Послідовність реанімаційних заходів першої черги є такою:
забезпечення прохідності дихальних шляхів;
підтримання дихання методом «з рота в рот», «з рота в ніс», за допомогою дихальної трубки, ручного апарата штучної вентиляції легень (далі - ШВЛ) або іншими способами;
підтримання циркуляції крові шляхом непрямого масажу серця.
Відновлення і підтримання прохідності дихальних шляхів досягають шляхом укладання пацієнта на спину і виконання так званого потрійного прийому, що включає закидання голови, висовування нижньої щелепи вперед і розкриття рота. Цей прийом забезпечує зсування передньої групи м’язів шиї і кореня язика наперед, що відновлює прохідність глотки. Полегшує підтримання прохідності дихальних шляхів підкладення невеликого валика під спину пацієнта на рівні лопаток.
Масаж серця у звичайних умовах необхідно починати негайно (схема реанімаційних заходів). Під час проведення непрямого масажу серця пацієнта слід укласти на спину на твердій поверхні (земля, підлога, каталка, щит, спеціальна підкладка
Схема реанімаційних заходів:
а - анатомічне місце натискання на грудину;
б - допомога постраждалому у двох;
в - допомога постраждалому однією особою.
на ліжку). Особа, що надає допомогу, перебуває з будь-якого боку від постраждалого і кладе кисть долонною поверхнею на нижню третину грудини на ширину 2-3 пальців вище основи мечоподібного відростка так, щоб ширина всієї кисті відповідала поздовжній осі грудини. Долоню другої руки накладають на тил першої, щоб підсилити тиск. Натискання на грудину проводять долонною поверхнею кисті, причому пальці не мають торкатися поверхні грудей. Тиск на грудину здійснюють поштовхом чітко вертикально випрямленими в ліктьових суглобах руками, в основному за рахунок ваги тіла того, хто надає допомогу. При цьому роблять 60-80 поштовхів за хвилину із зусиллям 30-40 кг, щоб у дорослого грудина зміщувалася у бік хребта на 4-5 см, після чого швидко припиняють тиск, не відриваючи рук від грудини. Під час натискання на грудину серце здавлюється між нею і хребтом, а кров з його камер надходить у судини великого і малого кола кровообігу. У період припинення натискання кров пасивно заповнює камери серця. У підтриманні кровообігу під час непрямого масажу основне значення має не безпосереднє стискання серця, а коливання внутрішньогрудинного тиску.
Щоб уникнути переломів ребер не можна зміщувати руки з грудини і натискати на ребра. Зміщення рук під час масажу нижче або вище рекомендованої точки небезпечне щодо виникнення перелому грудини.
Успіх реанімації залежить не тільки від вчасного її початку, але й від чіткої скоординованості дій осіб, що надають допомогу. Якщо на місці події є одна особа, що може надати допомогу, вона послідовно виконує дії, чергуючи 2 вдихи з 30 поштовхами масажу серця. У випадках, коли тих, що надають допомогу, двоє, один з них виконує роль старшого і координує дії іншого. При цьому один забезпечує прохідність дихальних шляхів і ШВЛ, а також контролює ефективність масажу серця. Інший здійснює масаж серця, роблячи 30 поштовхів на грудину на два вдихання повітря. При цьому необхідно забезпечити узгодженість - поштовх під час масажу серця проводиться відразу після закінчення чергового вдихання повітря при ШВЛ, а вдування починається відразу після закінчення 30 натискання на грудину під час масажу серця. Під час вдихання масаж серця припиняють. У зв’язку з тим, що масаж серця і ШВЛ методом «з рота в рот», «з рота в ніс» є виснажливим для тих, хто надає допомогу, залежно від самопочуття вони повинні періодично мінятися місцями. Про ефективність масажу серця і ШВЛ у процесі реанімації свідчать такі ознаки:
артеріальний тиск не нижче ніж 70 мм рт. ст. або виразна пульсація магістральних артерій;
звуження зіниць і відновлення очних рефлексів;
нормалізація забарвлення шкірних покривів;
відновлення самостійного дихання;
відновлення свідомості після своєчасної реанімації.
За потреби масаж серця і ШВЛ продовжують безперервно під час транспортування пацієнта до лікувальної установи.
Почавши реанімацію, потрібно обов’язково зупинити зовнішню кровотечу (якщо вона виникла) будь-яким доступним способом (кровоспинний джгут, пальцеве притискання судини, туга пов’язка). Під час реанімації для збільшення притоку венозної крові до серця і поліпшення мозкового кровотоку (особливо в разі крововтрат) доцільно підняти ноги або взагалі надати пацієнту положення з опущеною головою.
Після досягнення ефективної циркуляції окисленої крові в судинах можна встановити причину розвитку клінічної смерті та розпочати заходи другої стадії реанімації. При цьому масаж серця і ШВЛ не припиняють. Електрокардіографія у цей період дає змогу диференціювати фібриляцію шлуночків і шлуночкову тахікардію, гіпосистолію (електромеханічна дисоціація, безпульсова електромеханічна активність міокарду) і асистолію. Фібриляція шлуночків у разі виникнення спочатку має великохвильовий характер, але в міру розвитку гіпоксії і виснаження енергетичних резервів переходить у дрібнохвильову, потім - в асистолію.
Фібриляція шлуночків і шлуночкова пароксизмальна тахікардія рідко припиняються під впливом масажу серця і ШВЛ, ще рідше - зникають самостійно. Найефективніше їх усуває електродефібриляція постійним струмом. Зазначені медичні дії може проводити тільки лікар закладу охорони здоров’я.
Додаток 27
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 10 глави 2 розділу XII)
КОМПЛЕКТАЦІЯ АПТЕЧКИ ВОДОЛАЗНОЇ
№ з/п
Назва
Кількість
одиниць
Медикаменти для внутрішнього вживання
1
Валідол, таб.
10 (1 конвалюта)
2
Ацетилсаліцилова кислота, 0,5 г, таблетки
20 (2 конвалюти)
3
Нітрогліцерин 0,5 мг, таблетки
10 (1 скляна трубка)
4
Дротаверин 40 мг, таблетки
20 (1 упаковка)
5
Кетопрофен 100 мг, таблетки
20 (1 флакон)
Медикаменти для зовнішнього застосування
1
Сульфацетамід, 20 % розчин, тюбик-крапельниця по 2 мл, шт.
2
2
Йодин, 5 % спиртовий розчин по 50,0, флакон
1 упаковка
3
Амонія по 1 мл в ампулі, шт.
6 (1 упаковка)
4
Нафазолін, 0,1 % розчин, мл
10 (1 флакон)
5
Хлорамфенікол + метилурацил 40,0, мазь
1 шт.
6
Сальбутамол, дозований аерозоль для інгаляцій: 200 доз у флаконі (1 доза - 100 мкг)
1 шт.
Матеріали для перев ’ язування
1
Індивідуальний перев’язувальний пакет, шт.
2
2
Бинт марлевий стерильний 14 x 7 см, 10 x 5 см, шт.
3 + 5
3
Серветки марлеві стерильні малі, пакети, шт.
1
4
Шина сітчаста, шт.
2
5
Косинка велика, шт.
1
6
Лейкопластир 0,02 Ч 5 м, шт.
1
Інструментарій та інше майно
1
Роторозширювач, шт.
1
2
Язикотримач, шт.
1
3
Ножиці прямі, шт.
1
4
Ніж гострий, довжина леза 5-6 см, шт.
1
5
Джгут кровоспинний типу «турнікет», шт.
1
6
Термометр, шт.
1
7
Грілка гумова, шт.
2
8
Піпетка очна, шт.
1
9
Повітропровід «з рота в рот», шт.
1
10
Вимірювач артеріального тиску, шт.
1
11
Фонендоскоп, шт.
1
12
Опис аптечки водолазної, шт.
1
Порядок використання медикаментів та інструментарію
№ з/п
Назва
Порядок використання
Медикаменти для внутрішнього застосування
1
Валідол
Приймати при гострому болю в ділянці серця. Таблетку покласти під язик
2
Ацетилсаліцилова кислота
Вживати по 1/4 таблетки на добу при декомпресійній хворобі
3
Нітрогліцерин
Застосовувати при гострому болю в ділянці серця. Таблетку покласти
під язик
4
Дротаверин
Вжити при болях у животі 2-3 рази на добу по 1 таблетці
5
Кетопрофен
Вжити при больовому синдромі
Медикаменти для зовнішнього застосування
1
Сульфацетамід
Закапати 2-3 краплі в око у разі потрапляння стороннього тіла
для профілактики запалення
2
Йодин, 5 % спиртовий розчин
Змастити краї рани або забите місце
3
Розчин аміаку
Застосовувати у разі втрати свідомості. Вміст ампули вилити на тампон, віджати та піднести до кожної ніздрі постраждалого
4
Нафазолін, 0,1 % розчин
Закапати по 2 краплі в кожну ніздрю у разі поганої прохідності євстахієвих труб
5
Хлорамфенікол + метилурацил
Застосовувати для дезінфекції ран, саден, опіків
6
Сальбутамол
Вдихати 1-2 дози у разі нападу задухи (бронхоспазм, ураження дихальних шляхів димом), не більше ніж 8 доз за добу
Матеріали для перев ’ язування
1
Індивідуальний пакет перев’язувальний
Для накладення пов’язок. Накласти на відкриту рану
2
Бинти марлеві стерильні
Забинтувати рану, попередньо поклавши на неї стерильні серветки
3
Серветки марлеві стерильні малі
Для обробки поверхні рани
4
Шина сітчаста (дротяна)
Для фіксації кінцівок при переломах і вивихах. Зафіксувати місце перелому кістки, захопивши два найближчих суглоби
5
Косинка велика
Для фіксації шини на кінцівки
6
Лейкопластир
Для закріплення пов’язок на ранах, для заклеювання подряпин
Інструментарій та інше майно
1
Роторозширювач
Для розкриття рота потерпілого. Роторозширювач вводити по щоці за останні зуби, після чого натисканням на ручки розширювача
розкрити рот
2
Язикотримач
Для утримування язика під час проведення штучного дихання
3
Ножиці прямі тупокінцеві, 14 см
Для розрізання матеріалу для перев’язування
4
Ніж гострий, довжина леза 5-6 см
Для розрізання водолазної сорочки (гідрокомбінезона)
5
Джгут кровоспинний
Для тимчасового зупинення кровотечі. Накласти поверх одягу не більше ніж на 1-1,5 год
6
Термометр
Для вимірювання температури тіла
7
Грілка гумова
Для зігрівання або охолодження ділянок тіла, залежно від температури води, що заливається
8
Піпетка
Для закапування нафтизину в ніс
9
Повітропровід «з рота в рот»
Ввести в ротову порожнину для проведення штучної вентиляції легенів
10
Вимірювач артеріального тиску
Для вимірювання артеріального тиску за способом Короткова
11
Фонендоскоп
Для вимірювання артеріального тиску і прослуховування органів грудної клітини
12
Термоковдра
Для зігрівання
Додаток 28
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 2 глави 3 розділу XII)
РЕЖИМИ
праці та відпочинку водолазів
1. Загальний час перебування водолаза під тиском протягом доби (24 години) не має перевищувати 6 годин. Черговий спуск з урахуванням даних пункту 3 глави 3 розділу XII Інструкції з організації водолазних спусків та робіт у Державній службі України з надзвичайних ситуацій дозволяється не раніше ніж через 12 годин після закінчення останнього спуску в робочій зміні.
В окремих випадках за загального часу перебування водолаза під тиском протягом доби від 6 до 10 годин черговий спуск дозволяється не раніше ніж через 24 години після закінчення поточного спуску.
Якщо загальний час перебування водолаза під тиском протягом доби перевищив 10 годин, черговий спуск дозволяється не раніше ніж через 48 год після закінчення поточного спуску.
2. Перед спуском під воду водолазу слід надати відпочинок, тривалість якого визначено у таблиці 1.
Таблиця 1
Тривалість повного відпочинку водолазів
перед робочими спусками під воду залежно від планованих глибин,
тривалості та важкості роботи на ґрунті
Глибина, м
Час роботи на ґрунті, хв
Час повного відпочинку, хв
легка робота на ґрунті (огляд об’єкта, зварювання та різання металу, остропка дрібних предметів тощо)
робота середньої важкості на ґрунті (монтаж конструкцій і робота під льодом, перенесення і укладання вантажів, підводний судноремонт і монтаж трубопроводів тощо )
важка робота на ґрунті (робота з гідромонітором, закладення пробоїн, підводна очистка суден від обростання, робота всередині затонулих суден тощо)
До 12
До 120
Відпочинок не потрібен
30
45
121-360
30
45
60
13-45
До 240
45
60
90
46-60
До 105
60
90
120
__________
Примітки:
1. Повним відпочинком водолазів вважається звільнення їх від усіх видів робіт. У цей період допускаються тільки медичний огляд, підготовка і робоча перевірка спорядження.
2. У день спуску водолазів слід звільнити за 1 годину до початку повного відпочинку від важких фізичних робіт (вантажно-розвантажувальних, підйому і перенесення транспортних балонів, такелажних робіт, вибирання шлангів з глибини понад 45 м і за швидкості течії понад 0,5 м/с тощо).
3. У разі проведення цілодобових робіт по змінах кожен водолаз повинен мати перед спуском не менше ніж 7-8 годин для сну.
4. Максимально допустимий час перебування водолазів на ґрунті зазначено в режимах декомпресії.
3. Після спуску під воду водолазам надається відпочинок, тривалість якого визначено у таблиці 2.
Таблиця 2
Тривалість повного відпочинку водолазів
після спуску під воду залежно від глибини,
тривалості та важкості роботи на ґрунті
Глибина, м
Час роботи на ґрунті, хв
Час повного відпочинку, хв
легка робота (огляд об’єкта, зварювання та різання металів, остропка дрібних предметів тощо)
робота середньої важкості (монтаж конструкцій і трубопроводів, робота під льодом, перенесення і укладання вантажів, підводний судноремонт тощо)
важка робота (робота з гідромонітором, закладення пробоїн, підводна очистка суден від обростання, робота всередині затонулих суден тощо)
До 12
До 120
Відпочинок не потрібен
30
45
121-360
30
45
60
13-45
До 240
60
120
180
46-60
До 105
120
180
240
__________
Примітка.
Після повного відпочинку водолази мають бути звільнені до кінця робочого дня від важких фізичних робіт, зазначених у примітці 2 до таблиці 1 цього додатка.
4. У разі тривалих перерв між спусками під воду для відновлення натренованості спуски слід проводити у порядку, наведеному у таблиці 3.
Таблиця 3
Заходи щодо відновлення натренованості водолазів
залежно від перерви між спусками під воду
Досягнута глибина,
м
Перерва між спусками, діб
до 45
від 46 до 90
понад 90
6-20
Дозволяється спуск на досягнуту глибину
Дозволяється спуск на досягнуту глибину
Один спуск під воду на глибину 10 м
з експозицією 20 хв
21-40
Дозволяється спуск на досягнуту глибину
Один тренувальний спуск під воду на глибину 10 м з експозицією 20 хв
Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 40 м з експозицією 20 хв і один спуск під воду на глибину 10 м з експозицією 20 хв
41-60
Дозволяється спуск на досягнуту глибину
Один тренувальний спуск у барокамері під тиском 0,8 мПа (80 м вод. ст.) з експозицією 15 хв і один спуск під воду на глибину 40 м з експозицією 20 хв
Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 80 м з експозицією 15 хв. Один спуск під воду на глибину 20 м з експозицією 20 хв і один спуск під воду на глибину 40 м з експозицією 20 хв
5. Для отримання натренованості водолазів водолазні спуски здійснюються послідовно на глибини:
5-20 м, 21-40 м, 41-60 м з експозицією на ґрунті не менше ніж 20 хв. Кількість спусків на кожну глибину визначає для кожного водолаза водолазний спеціаліст спільно з водолазним лікарем (фельдшером) з урахуванням рівня професійної підготовки водолаза та індивідуальних особливостей його організму.
6. За потреби спуску водолаза на глибину, що перевищує досягнуту, слід керуватися даними, наведеними у таблиці 4.
Таблиця 4
Порядок допуску водолазів до спусків на глибини,
що перевищують досягнуті
Досягнута глибина, м
Запланована глибина спуску, м
20-30
31-40
41-50
51-60
5-20
Тренувальний спуск не потрібен
Один тренувальний спуск під воду на глибину 30 м з експозицією 20 хв
Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 80 м з експозицією 15 хв і під воду на глибину 30 м з експозицією 20 хв
Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 80 м з експозицією 15 хв і під воду на глибину 30 і 50 м з експозицією 20 хв
21-40
Тренувальний спуск не потрібен
Тренувальний спуск не потрібен
Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 80 м з експозицією 15 хв
Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 80 м з експозицією 15 хв і під воду на глибину 50 м з експозицією 20 хв
41-60
Тренувальний спуск не потрібен
7. Для придбання первинної стійкості до наркотичної дії азоту повітря та інших факторів підвищеного тиску водолази і водолазні спеціалісти, допущені до медичного забезпечення водолазів, повинні здійснювати послідовно протягом місяця з інтервалами не менше ніж 1-2 дні по три спуски в барокамері на «глибину» 40, 80 і 100 м з експозицією «на ґрунті» відповідно 20, 15 і 10 хв.
8. Для підтримання стійкості організму до наркотичної дії азоту повітря та інших факторів підвищеного тиску водолази і водолазні спеціалісти, допущені до медичного забезпечення водолазів, залежно від виробничих умов проходять тренувальні спуски в барокамері 1-2 рази на місяць під тиском 1 мПа (100 м вод. ст.) з експозицією на ґрунті 10 хв та 1 раз на квартал з експозицією 20 хв. В останньому випадку спуск з експозицією 10 хв протягом місяця не проводиться.
У разі порушення зазначеного ритму тренувань для відновлення натренованості до факторів підвищеного тиску повітря необхідно керуватися вимогами таблиці 5 цього додатка.
Таблиця 5
Режими відновлення натренованості до факторів
підвищеного тиску повітря в умовах барокамери
Перерва між спусками в барокамері, діб
до 45
від 46 до 90
понад 90
Дозволяється спуск під тиском 1 мПа
(100 м вод. ст.)
Дозволяється спуск під тиском 1 мПа
(100 м вод. ст.) після спуску під тиском 0,8 мПа (80 м вод. ст.) з експозицією «на ґрунті» 15 хв
Спуски проводять згідно з пунктом 8 цього додатка
9. Водолазний склад, не допущений до медичного забезпечення водолазів, проходить щомісячні тренування для підтримання стійкості організму до наркотичної дії азоту повітря в барокамері під тиском 0,8 мПа (80 м вод. ст.) з експозицією «на ґрунті» 15 хв залежно від потреби.
У разі порушення зазначеного ритму тренувань (їх відсутності понад 90 днів) спуску в барокамері під тиском 0,8 мПа (80 м вод. ст.) з експозицією «на ґрунті» 15 хв має передувати спуск у барокамері під тиском 0,4 мПа (40 м вод. ст.) з експозицією «на ґрунті» 20 хв.
10. Лікар (фельдшер) спеціальної підготовки зобов’язаний контролювати регулярність і правильність проведення тренувальних спусків у барокамері. Він контролює також облік проведення цих спусків у журналі медичного забезпечення водолазів.
11. Особи, задіяні у тренувальних спусках в умовах барокамери, звільняються від важкої роботи за 1 год до спуску. Після спуску їм надається повний відпочинок протягом 2 год і вони звільняються від важких фізичних робіт до кінця робочого дня. Протягом 2 год після спуску вони повинні перебувати поблизу барокамери.
Додаток 29
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 6 глави 1 розділу XIII)
ПРОТОКОЛ ЗАСІДАННЯ
Додаток 30
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 9 глави 1 розділу XIII)
ПОДАННЯ
Додаток 31
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 8 глави 2 розділу XIII)
ОБОВ’ЯЗКОВІ НОРМИ
годин роботи під водою та спусків щодо основних і додаткових водолазних кваліфікацій
№ з/п
Кваліфікації водолаза
Річні норми перебування під водою відповідно до груп спеціалізації водолазних робіт, год
I
II
III
1
Водолаз 3 класу
180
90
60
2
Водолаз 2 класу
120
60
45
3
Водолаз 1 класу
100
50
30
4
Водолаз
Не менше ніж 2 спуски під воду на місяць тривалістю до однієї години
Додаткові водолазні кваліфікації
Водолаз-електрозварник
Водолаз-газорізальник
Основна кваліфікація + 10 год роботи під водою на рік зі зварювання або різання
Водолаз-підривник
Основна кваліфікація + 5 спусків на рік з практичним встановленням зарядів (імітаторів)
З метою тренування організму до наркотичного впливу азоту медичні працівники, допущені до медичного забезпечення водолазних спусків, повинні проходити тренування у декомпресійних камерах двічі на місяць під тиском 1 мПа (10 кгс/кв. см) і часу перебування під найбільшим тиском до 10 хв.
Додаток 32
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 13 глави 2 розділу XIII)
ПЕРЕВІРКА
знань осіб водолазного складу і медичного персоналу, допуску їх до роботи під водою, керівництва водолазними роботами та забезпечення водолазних спусків і робіт
№
з/п
Водолазна кваліфікація та спеціальності (спеціалізації) медичного складу
Водолазні роботи та їх медичне забезпечення
1
Водолазний спеціаліст
Водолазні спуски на глибинах до 60 м, як виняток, водолазні спуски під час водолазних аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, пов'язаних із рятуванням людей, на глибинах до 80 м;
спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа;
керівництво водолазними спусками та роботами на глибинах до 60 м;
проведення медичного забезпечення водолазних спусків на глибинах до 20 м (у барокамері під тиском до 100 м водного стовпа) та під час проведення водолазних аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт до 60 м;
проведення тренувань у водолазній барокамері за тисків до 1 мПа (100 м водного стовпа) з метою використання їх як помічників у аварійних ситуаціях та під час лікування хворих за умов відповідних тисків газового середовища
2
Водолазні спеціалісти, які відпрацювали під водою з початку водолазної практики 3000 год і більше, але не допущені до виконання спусків під воду за станом здоров'я або за віком
Керівництво навчальними, тренувальними, кваліфікаційними водолазними спусками на глибинах до 20 м;
керівництво водолазними робочими спусками на глибинах до 20 м
3
Водолаз 1 класу I-II групи спеціалізації водолазних робіт
Водолазні спуски та роботи на глибинах до 60 м;
спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа, як виняток, водолазні спуски під час водолазних аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, пов'язаних із рятуванням людей, на глибинах до 80 м;
керівництво навчальними, тренувальними, кваліфікаційними водолазними спусками до 20 м;
проведення медичного забезпечення водолазних спусків на глибинах до 12 м;
проведення медичного забезпечення спусків у барокамері під тиском до 1 мПа (100 м водного стовпа) під час лікувальної рекомпресії водолаза, який отримав професійне захворювання, та тренувальних спусків у разі відсутності лікаря спеціальної фізіології (фельдшера спеціальної фізіології) або водолазного спеціаліста;
в окремих випадках проведення медичного забезпечення спусків під час водолазних спусків на глибинах до 45 м з дозволу лікаря спеціальної фізіології (водолазного лікаря)
4
Водолаз 1 класу III групи спеціалізації водолазних робіт
Водолазні спуски та роботи на глибинах до 60 м;
спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа;
керівництво водолазними спусками та роботами на глибинах до 60 м
5
Водолаз 2 класу I-II групи спеціалізації водолазних робіт
Водолазні спуски та роботи на глибинах до 45 м, як виняток, водолазні спуски під час водолазних аварійно-рятувальних та інших водолазних робіт, пов'язаних із рятуванням людей, на глибинах до 80 м;
тренувальні спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа, їх медичне забезпечення та проведення лікувальної рекомпресії водолазу;
керівництво водолазними спусками на глибинах до 20 м;
медичне забезпечення водолазних спусків на глибинах до 12 м
6
Водолаз 2 класу III групи спеціалізації водолазних робіт
Водолазні спуски на глибинах до 60 м, спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа;
керівництво водолазними спусками на глибинах до 20 м
7
Водолаз 3 класу I-II групи спеціалізації водолазних робіт
Водолазні спуски та роботи із використанням для дихання повітря на глибинах до 60 м;
спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа
8
Водолаз 3 класу III групи спеціалізації водолазних робіт
Водолазні спуски на глибинах до 45 м;
спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа;
обслуговування водолазних постів за профілем службової діяльності;
надання домедичної допомоги
9
Водолаз
Водолазні спуски та роботи із використанням для дихання повітря на глибинах до 20 м;
спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа;
керівництво водолазними спусками на глибинах до 20 м;
надання допомоги водолазу в аварійній ситуації
10
Водолаз-підривник
Водолазні спуски і роботи на глибинах відповідно до отриманої кваліфікації;
проведення підводних вибухових робіт;
виконання робіт з підводного розмінування (за умов проходження спеціальної підготовки щодо порядку поводження зі зразками вибухово-небезпечних предметів)
11
Водолаз-електрозварник
Водолазні спуски і роботи на глибинах відповідно до отриманої основної кваліфікації та допусків;
проведення підводних зварювальних робіт
12
Водолаз-газорізальник
Водолазні спуски і роботи на глибинах відповідно до отриманої основної кваліфікації та допусків;
проведення підводних газорізальних робіт
13
Лікар спеціальної підготовки, який визнаний придатним до водолазних спусків та має водолазну кваліфікацію
Спуски під воду на малі та середні глибини відповідно до отриманої водолазної кваліфікації;
проведення медичного забезпечення водолазних спусків під час усіх видів водолазних робіт у всьому діапазоні глибин та експозицій;
перебування у водолазній барокамері при тиску до 1 мПа (100 м водного стовпа) або за граничних тисків
14
Фельдшер спеціальної підготовки, який пройшов медичну підготовку у медичному навчальному закладі, що має спеціалізовані з підводної медицини кафедри (курси), а також має відповідне посвідчення (свідоцтво)
Спуски під воду на малі та середні глибини відповідно до отриманої водолазної кваліфікації та допусків;
медичне забезпечення водолазів під час водолазних спусків на глибинах до 45 м, крім навчальних, експериментальних та аварійно-рятувальних робіт, пов'язаних із рятуванням людей;
медичне забезпечення спусків у барокамері з надмірним тиском повітря до 1 мПа (100 м водного стовпа), як виняток, медичне забезпечення водолазів під час водолазних спусків на глибинах до 60 м
Додаток 33
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 14 глави 2 розділу XIII)
КВАЛІФІКАЦІЙНІ ВИМОГИ
до присвоєння водолазних кваліфікацій працівникам органів та підрозділів
1. Водолаз 3 класу I-II групи спеціалізації робіт
Завдання та обов’язки. Здійснює пошук і рятування постраждалих осіб на водних об’єктах, надає домедичну допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я, стані на місці події та під час евакуації до закладів охорони здоров’я, визначених для надання екстреної медичної допомоги, ліквідація особливо небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах затоплень. Обстежує акваторії, підводні частини гідротехнічних споруд, укладені у підводні траншеї трубопроводи та кабелі. Оглядає кам’яні укоси каналів, шлюзів, гребель і дамб, опорних частин причальних стінок, пірсів та інших споруд для швартування суден, плавучих знаків, обстановки шляху і засобів навігаційного устаткування. Здійснює пошук трубопроводів і кабелів за допомогою трасошукачів. Визначає глибини залягання трубопроводів за допомогою трасошукачів або методом зняття поперечників. Розробляє підводний ґрунт за допомогою гідророзмивних засобів, водоструминного або пневматичного грунтососів і відбійного молотка з метою поглиблення та очищення дна. Знімає наноси з корпусу затонулого судна. Виконує роботи, пов’язані з відсипанням грунту. Робить грубе рівняння підводних кам’яно-щебеневих і піщаних ліжок під основи гідротехнічних споруд або підводних об’єктів. Робить буріння шпурів під водою. Виконує вибухові роботи під водою (за наявності додаткової кваліфікації «водолаз-підривник»).
Перепилює елементи дерев’яних конструкцій, улаштовує шипи на сваях, обшиває та конопатить щілини у шпунтових рядах, встановлює дерев’яні пробки в отвори і прокладки у зазори дерев’яних конструкцій. Випилює вікна у шпунтових стінках і рядах. Забиває і витягає йоржі, скоби, костилі, цвяхи, ставить болти і затягує гайки. Розбирає вручну дерев’яні настили. Укладає бетонну суміш під водою у мішках, баддях або ящиках (кюбелях). Остроповує і розстроповує предмети під водою. Розвантажує з корпусу затонулого судна вантаж, який не потребує балансування. Обслуговує науково-дослідні роботи. Проводить профілактичний огляд корпусу судна, здійснює очистку його підводної частини, виконує під водою прості монтажні, слюсарні, теслярські, такелажні роботи. Виконує зовнішнє обстеження корпусів затонулих плавзасобів та інші аналогічні роботи. Забезпечує усі види пошукових, рятувальних та підводно-технічних робіт, які виконуються водолазами вищої кваліфікації на водних об’єктах.
Повинен знати. Правила безпеки праці на водолазних роботах; правила зберігання, перевірки, підготовки і усунення дрібних несправностей водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків, зокрема механізмів, агрегатів та інших пристроїв, які обслуговуються мотористами, електриками та іншими спеціалістами; правила водолазних спусків; основи водолазної медицини, фізичні та фізіологічні особливості водолазних спусків; технологію виконання водолазних робіт, які відповідають кваліфікаційній характеристиці; організацію робочого місця; будову контрольно-вимірювальних приладів та інструменту, що застосовуються під час роботи під водою; способи і технологію обстеження акваторій, укладених трубопроводів і кабелів; технологію пошуку і підйому предметів, які знаходяться під водою; основи креслення та читання простих креслень; правила складання схем, ескізів і актів за результатами обстежень; способи розроблення підводних кам’яно-щебеневих та піщаних ділянок, способи виконання слюсарних, теслярських і такелажних робіт, укладання бетону під водою; правила установки і стикування водозабірних та водоспускних оголовків, блоків і масивів; такелажну справу і правила користування такелажем; призначення конструктивних елементів та устаткування гідротехнічних споруд і принцип їх роботи; основні принципи будови суден; правила і послідовність огляду корпусів затонулих суден; способи заміру пробоїн у корпусах суден і пошкоджень гідротехнічних споруд; норми і правила охорони праці, виробничої санітарії, протипожежного захисту під час виконання водолазних робіт; основні властивості вибухових матеріалів і характеристики засобів вибуху та особливості їх використання під водою, заходи застереження під час поводження з ними.
Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта, спеціальна підготовка з водолазної справи у відповідному навчальному закладі (проходження навчання на спеціалізованих курсах). Без вимог до стажу роботи. Час перебування під водою з початку водолазної практики у будь-яких типах водолазного спорядження не менше ніж 400 годин.
2. Водолаз 2 класу I-II групи спеціалізації робіт
Завдання та обов’язки. Пошук і рятування людей на водних об’єктах, надання домедичної допомоги особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я стані, на місці події та під час евакуації до стаціонару закладу охорони здоров’я, в якому можуть надати екстрену медичну допомогу, а також постраждалим водолазам; ліквідація особливо небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах затоплень. Обстежує перекати. Проводить повне обстеження і роботи з ремонту підводної частини гідротехнічних споруд. Укладає дюкери, підводні трубопроводи і кабель. Контролює правильність укладання підводних трубопроводів і кабелів. Установлює вантажі на підводний трубопровід, робить монтаж та демонтаж муфт, напівмуфт та захисних ґрат. Замірює прогин укладених у траншеї трубопроводів. Здійснює промивання глибоких траншей і тунелів під корпусом затонулих суден, заводить провідників у тунелі. Установлює та розбирає під водою усі види опалубок, установлює арматуру на пробоїни. Установлює стяжки та відтяжки. Оглядає та ремонтує опорно-ходові частини затворів і воріт на шлюзах. Обслуговує науково-дослідні роботи, які виконуються на підводних апаратах та в лабораторіях. Виконує роботи на пасивних знаряддях риболовства. Розвантажує з корпусу затонулого судна вантаж, який потребує балансування. Підіймає затонулі автомашини, трактори та інші технічні засоби. Замірює пробоїни у корпусах суден та ушкодження гідротехнічних споруд. Виконує ремонт і очищення від сторонніх предметів підводних пристроїв суден та інші аналогічні за характером і складністю роботи. Виконує вибухові роботи під водою (за наявності додаткової кваліфікації «водолаз-підривник»). Налагоджує кермовий пристрій, виконує дрібний ремонт трубопроводів. Налагоджує лопасті гребного гвинта. Встановлює судна на суднопідйомні споруди. Випробовує нові зразки водолазного спорядження, засоби життєзабезпечення водолазних спусків і засоби підводної механізації праці водолазів.
Повинен знати. Правила безпеки праці на водолазних роботах, організацію водолазних робіт на глибинах до 45 м; методику і способи навчання підлеглого водолазного складу щодо використання нових засобів для виконання водолазних робіт; порядок медичного забезпечення водолазних спусків та робіт (з урахуванням проходження медичної підготовки за спеціальною програмою у відповідному навчальному закладі або на спеціалізованих з підводної медицини курсах при медичних навчальних закладах та отримання допуску на медичне забезпечення водолазних спусків); інструкції із застосування робочих водолазних таблиць і використовування декомпресійних камер, ведення усіх видів документації з водолазної справи та звітності, засоби виявлення несправностей і прийоми проведення поточного ремонту водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків, крім механізмів, агрегатів та інших пристроїв, які обслуговують мотористи, електрики та інші фахівці; правила та строки дезінфекції водолазного спорядження; порядок надання домедичної допомоги постраждалим водолазам та під час їх водолазних захворювань до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або доставки до закладу охорони здоров’я, оснащеного баракамерою; основи електротехніки, конструкції корпусу суден та інших гідротехнічних споруд; прийоми та способи обстеження і ремонту підводної частини гідротехнічних споруд; правила огляду та підготовлення підводних апаратів до занурювання під воду і до підйому їх на борт плавзасобу; прийоми та способи балансування вантажів, підйому затонулої техніки; способи укладання підводних трубопроводів і кабелю, рейкових шляхів суднопідйомних споруд і контролю виконаної роботи;
прийоми обстеження внутрішніх приміщень затонулих суден; способи промивання траншей і тунелів; прийоми та способи проведення випробувань нових зразків водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків і робіт; читання креслень середньої складності; норми і правила охорони праці, виробничої санітарії, протипожежного захисту під час виконання водолазних робіт; основні властивості вибухових матеріалів і характеристики засобів вибуху та особливості їх використання під водою, заходи застереження під час поводження з ними.
Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта (середня професійна освіта), спеціальна підготовка з водолазної справи у відповідному навчальному закладі (проходження навчання на спеціалізованих курсах). Час перебування під водою з початку водолазної практики у будь-яких типах водолазного спорядження не менше ніж 1000 годин (для водолазів I групи спеціалізації робіт), 700 годин (для водолазів II групи спеціалізації робіт).
3. Водолаз 1 класу I-II групи спеціалізації водолазних робіт
Завдання та обов’язки. Здійснює пошук і рятування людей на водних об’єктах, надає домедичну допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я стані, на місці події та під час евакуації до закладів охорони здоров’я, визначених для надання екстреної медичної допомоги, ліквідація особливо небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах затоплень. Складає планшети глибин із визначенням характеристики ґрунту. Виконує складні заміри під час обслідування затонулих суден. Керує телевізійними установками під час обстеження суден і гідротехнічних споруд. Знімає та виготовляє контурні та об’ємні шаблони пробоїн корпусів суден та пошкоджень підводних частин гідротехнічних споруд. Розмічає місця розташування тунелів, котлованів і ліжок. Виконує різання і зварювання металу під водою. Виконує вибухові роботи під водою (за наявності додаткової кваліфікації «водолаз-підривник»). Замінює гребні гвинти або їх лопасті. Ремонтує та замінює датчики електрорадіонавігаційних і пошукових приладів, установлених на корпусах суден. Виконує роботи з усунення течі води з підводної частини корпусу аварійного плавзасобу. Виконує усі складні аварійно-рятувальні та інші водолазні роботи.
Повинен знати. Правила безпеки праці на водолазних роботах, порядок організації водолазних робіт та керівництво водолазною станцією або групою водолазних станцій на глибинах до 60 м; порядок медичного забезпечення водолазних спусків та робіт (з урахуванням проходження медичної підготовки за спеціальною програмою у відповідному навчальному закладі або на спеціалізованих з підводної медицини курсах при медичних навчальних закладах та отримання допуску до медичного забезпечення водолазних спусків); правила використовування і ремонту усіх видів водолазної техніки, що застосовується у своїй групі спеціалізації, крім агрегатів, механізмів та пристроїв, які обслуговуються мотористами, електриками та іншими фахівцями; принципи будови і застосування телевізійної та іншої радіотехнічної апаратури, яка використовується водолазами під водою; характеристики ґрунтів та порядок їх визначення; основні види аварій підводних частин гідротехнічних споруд; порядок і правила обслідування технічного стану підводних частин гідротехнічних споруд; виконання ремонтних та аварійно-відновлювальних робіт на цих спорудах; читання складних креслень; конструкції складних гідротехнічних споруд; правила експлуатації підводних транспортувальників; принцип дії електрозварювальних апаратів для зварювання та різання металу під водою; правила обслуговування електрозварювальних апаратів; основні властивості зварюваних металів, призначення електровимірювальних приладів і пристроїв, які застосовуються для контролю; основні властивості газів і рідин, які застосовуються для зварювання та різання металу під водою (для газорізальників, електрозварників за наявності додаткової кваліфікації «водолаз-зварювальник» або «водолаз-газорізальник»); основні властивості вибухових матеріалів і характеристики засобів вибуху та особливості їх використання під водою, заходи застереження під час поводження з ними; основні поняття з теорії будови суден, остійності судна, технологію проведення водолазних робіт з піднімання затонулих вантажів; правила техніки безпеки під час проведення водолазних робіт.
Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта (середня професійна освіта), спеціальна підготовка з водолазної справи у відповідному навчальному закладі (проходження навчання на спеціалізованих курсах), наявність однієї з додаткових водолазних кваліфікацій, підвищення (підтвердження) кваліфікації та робота водолазом 2 класу I-II груп спеціалізації (час перебування під водою з початку водолазної практики у будь-яких типах водолазного спорядження не менше ніж 2000 годин).
4. Водолаз 3 класу III групи спеціалізації робіт
Завдання та обов’язки. Здійснює пошук і рятування людей на водних об’єктах, надає домедичну допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я стані, на місці події та під час їх евакуації до закладів охорони здоров’я, визначених для надання екстреної медичної допомоги.
Бере участь у ліквідації небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах затоплень та інших на водних об’єктах. Виконує водолазні спуски під час проведення пошукових, рятувальних, аварійно-рятувальних робіт та роботи з обстеження і очищення дна водних об’єктів для місць масового відпочинку. Перевіряє та готує засоби рятування до роботи. Забезпечує роботу водолазів вищої кваліфікації.
Повинен знати. Правила безпеки праці на водолазних роботах, організацію роботи рятувальної станції, правила зберігання, перевірки, підготовки і усунення незначних пошкоджень водолазного спорядження, прийоми та способи плавання, пірнання, вивільнення від захвату особою, яка потрапила в біду на воді, прийоми її буксирування; порядок надання домедичної допомоги, основи водолазної медицини, фізичні та фізіологічні властивості водолазних спусків, організацію служби на рятувальній станції.
Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта, спеціальна підготовка з водолазної справи.
5. Водолаз 2 класу III групи спеціалізації робіт
Завдання та обов’язки. Здійснює пошук і рятування людей на водних об’єктах, надає домедичну допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я стані на місці події та під час їх евакуації до закладів охорони здоров’я, визначених для надання екстреної медичної допомоги; бере участь у ліквідації небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах затоплень. Обстежує і очищує акваторії, відведені для масового відпочинку. Здійснює керівництво всіма видами пошукових робіт, пов’язаних із виявленням та підйомом потерпілих на воді з використанням різних видів рятувальних засобів. Здійснює зарядку водолазних апаратів стисненим повітрям та контролює їх технічну справність.
Повинен знати. Правила безпеки праці на водолазних роботах, організацію роботи рятувальної станції, водолазних робіт на глибині до 45 м; керівні документи, інструкції з ведення службової документації, способи і методи проведення пошукових водолазних робіт, засоби виявлення несправності та прийоми проведення поточного ремонту водолазного спорядження, правила і строки дезінфекції водолазного спорядження, правила та способи зарядки водолазних апаратів стислим повітрям, способи надання домедичної допомоги постраждалим водолазам та під час їх водолазних захворювань до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.
Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта (середня професійна освіта), спеціальна підготовка з водолазної справи. Час перебування під водою з початку водолазної практики у будь-яких типах водолазного спорядження не менше ніж 300 годин.
6. Водолаз 1 класу III групи спеціалізації робіт
Завдання та обов’язки. Здійснює пошук і рятування людей на водних об’єктах, надає домедичну допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя і здоров’я стані, на місці події та під час евакуації до закладів охорони здоров’я, визначених для надання екстреної медичної допомоги. Бере участь у ліквідації небезпечних проявів надзвичайних ситуацій на водних об’єктах. Використовує всі види водолазної техніки, якою оснащено водолазний підрозділ. Організовує і проводить її технічне обслуговування та поточний ремонт. Керує водолазними роботами під час надання допомоги потерпілим на воді. Проводить заняття з водолазної підготовки водолазів III групи спеціалізації водолазних робіт. Рятує осіб із затонулих катерів, автомашин, тракторів, іншої техніки.
Повинен знати. Правила безпеки праці на водолазних роботах, організацію роботи рятувальної станції, водолазних робіт та методи керівництва ними на глибинах до 60 м; всі види водолазного спорядження та обладнання, якими оснащено водолазний підрозділ; правила використання і проведення ремонту водолазної техніки для проведення водолазних робіт III групи спеціалізації, крім агрегатів, механізмів та пристроїв, які обслуговують мотористи, електрики, інші фахівці; методику та способи навчання підлеглого водолазного складу новим прийомам виконання рятувальних робіт, проведення тренувань і підготовки водолазів у обсязі отриманої групи спеціалізації водолазних робіт.
Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта (середня професійна освіта), спеціальна підготовка з водолазної справи. Час перебування під водою з початку водолазної практики у будь-яких типах водолазного спорядження не менше ніж 400 годин.
7. Водолаз
Завдання та обов’язки. Виконує під водою роботи, зокрема фотографування, кінозйомку, здійснює огляд будівельних робіт на водних об’єктах. Усуває дрібні несправності водолазного спорядження.
Повинен знати. Один із типів водолазного спорядження, яке використовує, та правила спусків у ньому під воду; прийоми і способи виконання робіт під водою під час фотографування, кінозйомок, огляду об’єктів тощо, причини і ознаки специфічних водолазних захворювань, що виникають під час спусків у водолазному спорядженні; правила надання допомоги водолазу в аварійній ситуації, правила безпеки праці на водолазних роботах та правила технічної експлуатації водолазного спорядження.
Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта (середня професійна освіта), спеціальна підготовка з водолазної справи (підготовка у спеціальному навчальному закладі відповідно до програми з виконанням встановленої кількості спусків під воду).
8. Водолаз-підривник
Завдання та обов’язки. Виконує роботи за основною професією та роботи з підводного розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів (далі - ВНП), сучасних боєприпасів, підривних засобів (крім вибухових пристроїв, що використовуються в терористичних цілях). Виконує підводні вибухові роботи, роботи на акваторіях з пошуку, вилучення, знешкодження, тралення ВНП та пошукові роботи, з обстеження гідроспоруд та затоплених об’єктів. Виконує роботи зі знищення ВНП шляхом контрольованого підриву (утилізація надлишкових або застарілих видів боєприпасів). Проводить спеціальні роботи за допомогою вибуху, зокрема під час ліквідації крижаних заторів і заходів, пов’язаних із захистом гідротехнічних споруд в умовах льодоходу. Оформлює звітну документацію про результати виконаних вибухових робіт (робіт з підводного розмінування).
Повинен знати. Закони, постанови, накази, розпорядження, правила, інструкції та інші нормативно-правові документи щодо водолазної справи, інші документи, які регламентують проведення робіт з підводного розмінування та вибухових робіт, основи вибухової справи (вибухові речовини, їхні властивості та порядок застосування, засоби і способи підриву зарядів, види підривних робіт, порядок збереження, транспортування та ведення обліку вибухових матеріалів, визначення безпечної відстані під час виконання підривних робіт на водних об’єктах, заходи безпеки під час поводження з вибуховими матеріалами). Призначення, будову і порядок застосування засобів пошуку ВНП під водою та інших технічних засобів, призначених для вилучення ВНП з води на поверхню, особливості їх знешкодження, транспортування і знищення. Порядок завантаження ВНП та вибухових матеріалів на плавзасоби та їх перевезення. Призначення, будову і зовнішні відмінні ознаки боєприпасів, способи їх ідентифікації і визначення стану боєприпасу (категорії за ступенем небезпеки), порядок їх знищення (знешкодження) під водою, заходи застереження під час поводження з ВНП на водних об’єктах. Прийоми і способи пошуку ВНП на малих і середніх глибинах та порядок їх підйому на поверхню води. Методи розрахунку ваги зарядів вибухових речовин для знищення ВНП під водою. Заходи щодо мінімізації негативного впливу факторів вибуху у водному середовищі. Порядок проведення обліку знищених ВНП та вибухових матеріалів. Зміст звітної документації про ВНП, забруднені та очищені ділянки на водних об’єктах; порядок оформлення звітної документації щодо проведення робіт з очищення ділянок водних об’єктів від ВНП.
Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта та професійне навчання з одержанням освітньо-кваліфікаційного рівня «кваліфікований робітник» за відповідною робітничою професією. Спеціальна підготовка з водолазної справи у відповідному навчальному закладі (проходження навчання на спеціалізованих курсах), водолазна кваліфікація, що дає право здійснення водолазних спусків і проведення відповідних водолазних робіт.
9. Водолаз-електрозварник (газорізальник)
Повинен мати одну з основних водолазних кваліфікацій; пройти спеціальну підготовку з підводного зварювання або різання металів.
Повинен знати улаштування і порядок експлуатації апаратури і обладнання для підводного зварювання та (або) різання металів; правила безпеки під час виконання робіт із підводного зварювання і різання металів.
Повинен вміти поводитися з електрозварювальною або газорізальною апаратурою і проводити підводне зварювання та (або) різку металів на глибинах згідно з кваліфікацією.
10. Водолази всіх класів кваліфікації і груп спеціалізації робіт додатково повинні знати:
правила техніки безпеки на водолазних роботах;
правила технічної експлуатації водолазного спорядження, засобів забезпечення водолазних спусків, пристосувань та інструментів у відповідній групі спеціалізації водолазних робіт;
правила техніки безпеки щодо об’єкта, у складі якого працює водолаз (порт, судно, будівництво тощо);
технологію виробництва робіт;
порядок організації робочого місця;
правила внутрішнього трудового розпорядку на об’єкті робіт.