Для посіву діагностичного матеріалу використовують живильні середовища, серед яких можна виділити такі основні групи:
щільні живильні середовища на яєчній основі;
щільні або напіврідкі живильні середовища на агаровій основі;
рідкі живильні середовища;
рідкі синтетичні й напівсинтетичні живильні середовища.
Кожне із цих середовищ має свої переваги й недоліки. Оптимальне середовище для культивування M. tuberculosis має бути недорогим, простим у приготуванні, складатися з доступних компонентів. Крім того, середовище має пригнічувати ріст супутньої мікрофлори, забезпечувати хороший ріст під час посіву невеликої кількості мікобактерій і можливість попередньої диференціації колоній, що виросли, за морфологічними ознаками. Тобто оптимальне середовище повинне мати добрі інгібуючі, ростові й диференційні властивості. Яєчні середовища найбільшою мірою відповідають вище зазначеним вимогам у разі проведення посіву з мокротиння.