СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
22.03.2005
(Витяг)
Балаклавський районний суд м. Севастополя вироком від 1 червня 2004 р. засудив Я. за ч. 1 ст. 122 КК ( 2341-14 ) на два роки позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК частково приєднав до цього покарання невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно визначив за сукупністю вироків два роки вісім місяців позбавлення волі. Із застосуванням ст. 75 КК Я. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.
Апеляційний суд м. Севастополя ухвалою від 31 серпня 2004 р. вирок щодо Я. змінив: перекваліфікував його дії з ч. 1 ст. 122 КК ( 2341-14 ) на ст. 128 КК і призначив за цим законом покарання у виді одного року обмеження волі. На підставі ст. 71 КК до цього покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно визначено один рік один місяць позбавлення волі. Відповідно до ст. 75 КК засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.
Суд визнав Я. винним у тому, що він 8 березня 2004 р. під час сварки з Л. умисно завдав останньому ударів руками й ногами у різні частини тіла, необережно заподіявши йому тілесне ушкодження середньої тяжкості.
У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з неправильною кваліфікацією судом дій засудженого, стверджуючи, що необхідно було застосувати не ст. 128, а ч. 1 ст. 122 КК ( 2341-14 ).
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України не знайшла підстав для його задоволення.
Суди правильно встановили обставини, за яких Я. під час сварки з Л. умисно завдав йому ударів руками й ногами у різні частини тіла, заподіявши тілесні ушкодження. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 19 березня 2004 р. у потерпілого Л. виявлено закритий перелом лівої ключиці, що утворився внаслідок падіння і є тілесним ушкодженням середньої тяжкості.
Засуджений та потерпілий стверджували, що під час конфлікту Я. ударив Л. рукою в голову, від чого останній упав, а коли підвівся, вони схопили один одного й удвох упали на асфальт, об який потерпілий ударився лівою частиною тіла. Зазначені обставини підтвердили також свідки Г., С. і К.
За висновком суду, за таких обставин засуджений не передбачав заподіяння потерпілому тілесного ушкодження середньої тяжкості внаслідок падіння разом з ним на асфальт, а також не мав прямого умислу їх заподіяти, проте повинен був передбачити можливість настання під час бійки таких наслідків.
Таким чином, кваліфікація дій Я. за ст. 128 КК ( 2341-14 ) як необережного заподіяння тілесного ушкодження середньої тяжкості є правильною, покарання призначено йому відповідно до вимог закону.
З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора залишила без задоволення.